Ярослав Степанович Калакура — видатний український історик, громадський діяч, один із лідерів української наукової історіографічної та архівознавчої шкіл. Був серед творців багатотомної «Історії міст і сіл України», Енциклопедії історії України та Енциклопедії сучасної України.
Народився 24 вересня 1937 р. в с. Рудники Підгаєцького повіту Тернопільського воєводства (Польща) в селянській родині. У 1955 р. закінчив Коломийське педучилище, у 1963 р. — історичний факультет Чернівецького державного університету. У 1968 р. захистив кандидатську, а в 1980 р. — докторську дисертації. З 1981 р. — професор.
Трудову діяльність розпочав у 1955 р. вчителем Нижньовербізької семирічної школи й Печеніжинської середньої школи Коломийської школи робітничої молоді.
З 1964 р. працював викладачем, доцентом Івано-­Франківського педагогічного інституту, а також на комсомольській і партійній роботі. З 1972 р. Ярослав Степанович у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: заступник директора з наукової роботи Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук, проректор із навчальної роботи, директор Інституту суспільних наук університету, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, тепер же професор цієї кафедри. У 1989–2002 рр. — професор кафедри загальної історії, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, з 2003 р. — професор цієї кафедри.
За сумісництвом працював у Національному науково-дослідному інституті українознавства МОН України й Інституті української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України. Почесний професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Тематика досліджень професора Я.С. Калакури охоплює ключові проблеми історіографії, методології історичної науки, джерелознавства, архівознавства й українознавства, політичної та інтелектуальної історії України. Вченому належать понад 650 опублікованих наукових, науково-популярних та навчально-методичних праць, зокрема 103 індивідуальні й колективні монографії, 32 підручники та навчальні посібники, 340 статей, низка укладених документальних збірників. Під його керівництвом підготовлено й захищено 16 докторських та 52 кандидатські дисертації.



Серед знакових праць Ярослава Степановича: підручник «Архівознавство» (1998, 2002), «Історія української культури» (2000, 2007), «Історичне джерелознавство» (2002, 2017), «Історичні засади українознавства» (2007), «Україна найдавнішого часу — початку XХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання» (у 2 кн.) (2012), «Українська земля і люди. Український етнос у світовому часопросторі» (2012), «Українська історіографія» (2002, 2012), «Українознавство: концептуальні та методологічні основи розвитку» (2015), «Українська культура: цивілізаційний вимір» (у співавторстві; 2015), «Методологія історіографічного дослідження» (2016), «Історик і влада» (у співавторстві; 2017), «Ментальний вимір української цивілізації» (у співавторстві; 2017), «Менеджмент в архівній справі» (2018), «Ярослав Мудрий та його доба: тисячолітній досвід українського державотворення» (у співавторстві; 2019), «Антропологічний код української культури і цивілізації» (у співавторстві; 2020). Ярослав Степанович активний у громадському житті: член Товариства «Знання України», громадської ради при Укрдержархіві України, редколегії журналу «Українознавство» та наукового збірника «Історіографічні дослідження в Україні».



За багаторічну працю на ниві освіти та науки в Україні нагороджений багатьма високими відзнаками: Почесною грамотою Верховної Ради України (2009), нагрудним знаком МОН України «За наукові та освітні досягнення» (2017), «Відмінник народної освіти України», чотирма медалями, знаками НАПН України «Антон Макаренко» й «Петро Могила», нагородами Володимира Великого та Ярослава Мудрого АН ВШ України, преміями імені Василя Веретенникова, Григорія Сковороди й Петра Тронька, золотою відзнакою вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відзнакою «Михайло Драгоманов» Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та ін.



Дружина Ярослава Степановича — Марія Михайлівна, професор, заслужений працівник освіти Украї­ни й лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Обидва сини також присвятили життя науці: Віктор — кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка; Олег — доктор політичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Онуки: Анна, Марія, Ярослав та Богдан.



Улюблений вислів науковця-історика: «Історик, дивлячись назад, має навчитися не заплющувати очі на сучасність і зазирати в майбутнє». Життєве кредо: «Уміти визнавати свої помилки й поважати думку інших».