Унікальна постать серед національної еліти в Україні, Іван Дзюба розпочав участь у русі за незалежність України у середині минулого століття. Вітав прихід «шістдесятників», був для них авторитетом. Зазнаючи переслідування, арештів, ніколи не зраджував своїм ідеалам. Народився 25 липня 1931 р. у с. Миколаївка Волноваського району Донецької області. У 1953 р. закінчив Донецький педагогічний інститут, у 1956 р. — аспірантуру Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН України. З 1957 р. працював у Держлітвидаві (пізніше — видавництво «Дніпро»), завідував відділом критики в журналі «Вітчизна». У 1964 р. звільнений за «ідео­логічні помилки». Упродовж 1964–1965 рр. — літературний консультант відділу першої книги видавництва «Молодь». 4 вересня 1965 р. під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» виступив з протестом проти відновлення політичних репресій щодо української інтелігенції. Це був в СРСР перший публічний виступ-протест. В. Стус та В. Чорновіл підтримали виступ закликом до глядачів встати. Упродовж 1966–1969 рр. працював коректором в «Українському біохімічному журналі», 1969–1972 рр. — редактором видавництва «Дніпро». Заарештований за публікацію трактату «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у травні 1973 р. засуджений «за антирадянську діяльність» на 5 років таборів суворого режиму, виключений із членів Спілки письменників України. Після перебування в ізоляторі КДБ у листопаді 1973 р. помилуваний, але перебував під офіційним наглядом. З 1974 по 1982 рр. — працював коректором, літературним кореспондентом багатотиражної газети Київського авіазаводу, з 1982 р. — на творчій роботі. У 1989 р. виступив одним із засновників Народного Руху України. З 1992 по 2000 рр. — головний редактор журналу «Сучасність», академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України (1996–2004). Літературним працям Івана Дзюби притаманне гостре відчуття актуальних проблем, широка ерудиція, виразний індивідуальній стиль. Перша книга «Звичайна людина чи міщанин?» (1959) присвячена розвитку української літератури. Книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1968) перекладено англійською, італійською, французькою, російською, китайською мовами. Маніфест шістдесятництва пробудив національний дух українців від Донбасу до Галичини. В працях «Грані кристала» (1978), «На пульсі доби» (1981), «Стефан Зорян в історії вір­менсь­кої літератури» (1982), «Автографи відродження» (1986) досліджував історію багатонаціональної радянської літератури. Підкреслив, що інтернаціоналізм не в злитті націй, а в їх багатоманітності та розмаїтті. Автор праць: «Садріддін Айні» (1987), «У всякого своя доля» (1989), «Бо то не просто мова, звуки…» (1990), «Застукали сердешну волю…» (1995), «Між культурою і політикою» (1998), «Спрага» (2001), «З криниці літ» (у трьох томах, 2006), «Україна у пошуках нової ідентичності» (2006), «Сквозь завихрения времени» (у трьох томах, 2007), «Спогади і роздуми на фінішній прямій» (2008), «Тарас Шевченко» (2008), «Нагнітання мороку» (2011), «Є поети для епох» (2011), «Не окремо взяте життя» (2013), «На трьох континентах» (2013). Нагороджений орденом Свободи, лауреат премії ім. О. І. Білецького, ім. В. Вернадського, ім. В. Жаботинського, премії фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів та ін.