Людвиг Ільницький народився 21 квітня 1930 року в с.Козинці Турбівського району Вінницької області. Освіту здобув у Львівському політехнічному інституті, електротехнічний факультет якого закінчив 1951 року за спеціальністю «радіотехніка». Захистив кандидатську дисертацію «Методи осцилографічного дослідження параметрів електронних ламп» (1958 р.) та докторську — «Застосування дрібнораціональних наближень в теорії функціональних перетворювачів» (1970 р.). Працював інженером, старшим інженером у науково-дослідному інституті Міністерства радіотехнічної промисловості (м. Новосибірськ), асистентом кафедри теоретичних основ радіотехніки Львівського політехнічного інституту, доцентом кафедри теоретичних основ радіотехніки Новосибірського електротехнічного інституту, а у 1960–1961 роках — старшим науковим співробітником Інституту автоматики Держплану УРСР. Від 1961 року професійна та наукова діяльність Людвиг Яковича пов’язана з Київським інститутом цивільного повітряного флоту (з 2000 р. — Національний авіаційний університет). Розпочавши з посади старшого наукового співробітника, Людвиг Якович Ільницький швидко став доцентом кафедри радіообладнання літаків та аеропортів, від 1962 року — завідувачем кафедри антенно-фідерних пристроїв, а з 1985-го — завідувачем кафедри технічної електродинаміки. Від 2000 року доктор Людвиг Ільницький — професор цієї кафедри. Внесок Людвига Яковича у розбудову вузу важко переоцінити, адже під його керівництвом створено кафедру радіоустаткування літаків, кафедру радіопередавальних та антенно-фідерних пристроїв, кафедру технічної електродинаміки, організовано лабораторії антенних пристроїв, поширення радіохвиль, радіоустаткування літаків. Він заклав підвалини наукового напряму та школи експлуатаційної надійності авіаційних радіотехнічних систем. Наукові дослідження пов’язані з визначенням характеристик радіомаякових систем, розробкою автоматичних вимірювальних комплексів параметрів електромагнітних полів, створенням вимірювальних систем, електромагнітною сумісністю радіоелектронних засобів. Вперше для систем посадки літаків визначив співвідношення між квадратурними складовими сигналів і їх впливом на похибки місця визначення, розробив симетричні антени привідних радіомаяків з підвищеною точністю наведення літаків на злітно-посадкову смугу, запропонував методику розміщення антен диспетчерського зв’язку на обмеженій території за умови мінімізації взаємних впливів, запропонував нові принципи побудови вимірювальних антен, що самофокусуються та є адаптивними до поляризації. Вперше довів можливість модуляції гармонійних коливань за періодом і дослідив спектральний склад модульованих коливань. В цілому в доробку професора Ільницького — 420 наукових праць, серед яких 26 монографій, підручників та навчальних посібників, 68 свідоцтв і патентів на винаходи. Під його керівництвом захистили дисертації 26 кандидатів та 3 доктори наук. Нагороджений медалями «За сумлінну працю» (1970 р.), «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1982 р.), «Ветеран праці» (1985 р.), Грамотою Верховної Ради УРСР (1983 р.), почесними знаками «Відмінник аерофлоту» (1964 р.), «Винахідник СРСР» (1981 р.), нагрудним знаком НАУ «За сумлінну працю» (2005 р.).