Народився 25 листопада 1960 р. у м. Івано-Франківську. Захоплення історичним минулим стало вирішальним у виборі майбутнього фаху. У 1981 р. закінчив Івано-Франківський народний університет пропаганди пам’яток історії та культури, а в 1984 р. — історичний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де розпочав наукову діяльність під керівництвом професора В. Грабовецького, котрий, будучи учнем І. Крип’якевича, підтримував неперервність академічної традиції наукової школи М. Грушевського. З 1984 до 1985 рр. служив у збройних силах й отримав звання лейтенанта сухопутних військ. Трудову діяльність розпочав інспектором обласного управління професійно-технічної освіти, далі працював викладачем історії. У 1988 р. переїхав до Москви. З 1992 до 2002 рр. був пошукачем та викладачем історії Московського державного педагогічного університету (МДПУ), де в 1997 р. успішно захистив дисертацію й став кандидатом історичних наук. З 1997 до 2002 рр. працював проректором із науково-організаційної роботи в МДПУ. У 2002 р. захистив докторську дисертацію. Енергійний організатор і талановитий учений невтомно опікувався науково-освітнім життям українців у Росії. У 1992 р. брав участь у заснуванні Українського державного університету в Москві, у 1997 р. — Українського інституту при МДПУ, у 1995 р. став заснов­ником та першим очільником Українського історичного клубу в Москві. Будучи патріотом, у 1997–2010 рр. проявив себе як активний член ради Об’єднання українців Росії. У 2000–2015 рр. — ректор Українського державного університету в Москві, видав ХХІ том «Наукового Вісника УУМ» (2001–2015). У 1995 р. очолив як головний редактор видання «Український історичний альманах у Росії». Заснував і у 1997–2010 рр. очолював редакцію «Наукового вісника Українського історичного клубу», якого видав XVI томів. У 2005 р. започаткував у Львовi науковий журнал «Українознавець», який виходить і донині. У 2001 р. заснував в Україні науково-дослідний заклад — Інститут Східної Європи (ІСЄ) при Університеті «Львівський Ставропігіон», перед яким постало завдання — розбудова науково-освітньої та видавничої системи на основі українських інтелектуальних, історичних та культурно-християнських тради­ці­ях. З 2017 р., рішенням рек­тора Мауро Контілі, В. С. Ідзьо затверджений про­фесо­ром Римського університету імені Павла Апостола. У фокусі Віктора Святославовича широке коло наукових проблем, пов’язаних із вивченням української історії, українознавства, архео­графії та джерелознавства. Він — автор понад 800 наукових праць, у тому числі 50 монографій. Під керівництвом академіка проводиться багато міжнародних наукових конференцій, де здійснюється системне вивчення джерел з української історії. Результати наукової діяльності Віктора Ідзя гідно оцінені на найвищому державному рівні. За монографічне дослідження «Українська держава в ХІІІ столітті» отримав премію ім. академіка І. Крип’якевича, за працю «Українська держава в ІХ-ХІV століттях» — Міжнародну премію ім. Короля Данила Галицького, за монографію «Галицьке королівство 1215–2015 рр.» нагороджений золотою медаллю вченої ради Університету «Львівський Ставропігіон». Удостоєний орденів «Золотий Хрест звитяги з двома мечами», «За розбудову Української держави», гетьмана Івана Сулими; військово-козацьким званням генерал-хорунжого Українського козацтва. Нагороджений ювілейними медалями «10 років незалежності України» та «20 років незалежності України».