Ігор Володимирович здобув знання у провідних вчених в галузі радіоелектроніки та став одним з найбільш авторитетних спеціалістів в Україні, виконував численні науково-дослідні програми за замовленням держави. Під його керівництвом захистили дисертації десятки кандидатів та три доктори наук.
Народився 12 серпня 1937 р. в м. Харків у сім’ї службовця. У роки війни був з матір’ю у евакуації в Челябінській області та в Ашхабаді. Наприкінці війни разом з батьками у складі Радянської армії пройшов шлях від Ростова-на-Дону через Україну та Польщу до Німеччини. У 1945 р. розпочав навчання в школі м. Львова, але вже того року сім’я повернулася у м. Харків.
Протягом 1955–1960 рр. був студентом Харківського політехнічного інституту, завершивши навчання отримав кваліфікацію радіоінженера. У 1960 р. перейшов до Харківського авіаційного інституту, де на той час відбувалося становлення радіотехнічного факультету, з яким Ігор Володимирович пов’язав все своє професійне життя. Почав працювати асистентом кафедри систем управління і паралельно отримував досвід у провідній науковій школі В. І. Типугіна та В. А. Вейцеля в Московському авіаційному інституті. Отримані знання допомогли підготувати новий актуальний навчальний курс «Основи радіоуправління літальних апаратів».
Із 1962 по 1965 рр. навчався в аспірантурі, а згодом працював старшим викладачем та був призначений заступником декана радіотехнічного факультету. У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію. У цей період Ігор Володимирович займався оптимізацією цифрової обробки інформації в системах радіоуправління. У 1972 р. в рамках договору с представництвом Головного штабу Морської авіації СРСР здійснював науково-дослідні роботи зі створення траєкторних вимірювальних систем з використанням засобів радіогідроакустики.
Під керівництвом вченого проводилися експериментальні роботи на Чорному та Баренцевому морях. Завдяки цьому були розроблені нові принципи проводки кораблів і літальних апаратів складними маршрутами з використанням даних наземних, морських, супутникових радіовимірювальних систем, а також вимірювальних систем з випадковими структурами. Здобуті результати лягли в основу захищеної у 1993 р. докторської дисертації.





У 1995 р. Ігор Володимирович очолив кафедру авіаційно-космічних радіоелектронних систем і комплексів та сформував власну наукову школу. За 15 років праці на цій посаді оновив та розвинув навчальну базу, організував філіал кафедри на базі Науково-дослідного інституту радіосистем м. Житомира. Кафедра уклала договір з Нанкінським університетом авіації та аеронавтики щодо навчання китайських студентів. Виконував дослідницьку роботу в рамках Державної програми проведення досліджень в Антарктиді (2002–2010).
У арсеналі Ігоря Володимировича налічується чимало відзнак: орден «За заслуги» ІІІ ступеня, медаль «За трудову доблесть», бронзова медаль ВДНГ СРСР та інші. Зокрема випущена поштова марка України до 75-річчя вченого.