Олександр Максимович Сич — активний діяч громадсько-політичної сфери, багаторічний голова обласної ради Івано-Франківщини та учений зі значним науковим доробком. Його обрання на високі посади — переконливе свідчення високої довіри та значних сподівань, покладених на нього співвітчизниками. Народився 16 липня 1964 р. у с. Дерть Рокитнівського району Рівненської області в сім’ї селян-колгоспників. Батьки, Максим Адамович та Єва Адамівна, змалку навчили хлопця цінувати працю людських рук та любити рідну землю. Восьмирічну освіту здобув у рідному селі, середню — у Рокитнівській СШ № 2, а вищу — на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника, де навчався в 1981–1986 рр., та на юридичному факультеті Прикарпатського університету імені Василя Стефаника впродовж 1996–1999 рр. У 2000 р. Олександр Максимович один семестр навчався на докторантурі Українського вільного університету (м. Мюнхен, Німеччина). Результатом тривалої праці на науковій ниві став захист у 2008 р. дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук та присвоєння у 2010 р. ученого звання доцента кафедри державного управління. Трудову діяльність О. М. Сич розпочав у 1986 р. організатором позакласної й позашкільної виховної роботи та вчителем історії й суспільствознавства Кам’янської СШ у Рокитнівському районі Рівненської області. Далі була невелика перерва, коли з 1987 до 1989 рр. проходив строкову військову службу, після її завершення працював на різних посадах. Протягом 1989–1993 рр. був завідувачем фільмотекою Яремчанського міського відділу освіти, учителем історії в школах міста та головою профспілки працівників освіти м. Яремче. Після цього рік — інструктор у справах молоді Яремчанського міськвиконкому. Тоді й почалася громадсько-політична діяльність Олександра Максимовича. Із 1994 до 1996 рр. працював заступником начальника Івано-Франківського обласного управління освіти. А вже в 1996 р. ініціативний, цілеспрямований і досвідчений діяч став помічником-консультантом народного депутата України. Із 1998 до 2000 рр. Олександр Максимович працював за другою освітою — юрисконсультом видавництва «Лілея-НВ» (м. Івано-Франківськ). У 2010 р. розпочав науково-викладацьку кар’єру на посаді асистента кафедри філософії Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу (ІФДТУНГ), а згодом перейшов на посаду доцента кафедри державного управління ІФДТУНГ.

Із 2002 до 2005 рр. перебував на посаді заступника міського голови м. Івано-Франківська, а за сумісництвом — доцента кафедри державного управління ІФНТУНГ. У 2010 р. О. М. Сич обраний депутатом та головою Івано-Франківської обласної ради, що стало визнанням його лідерських якостей та сильної політичної волі. До цього часу депутатом ради обирався в 1994–1998 рр. та 2006–2010 рр. Будучи на посаді голови обласної ради, продовжував за сумісництвом викладати на кафедрі державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. На парламентських виборах у 2012 р. Олександр Максимович обраний народним депутатом України на мажоритарному виборчому окрузі № 83, що охоплює межі м. Івано-Франківська. У парламенті став першим заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти. У зв’язку з призначенням віце-прем’єр-міністром України у лютому 2014 р. достроково склав повноваження народного депутата України. На посаді віце-прем’єр-міністра України працював до грудня 2014 р. і подав у відставку у зв’язку з обранням нового складу Верховної Ради України та формуванням нового складу Кабінету Міністрів України. Від цього часу й до 2015 р. перебував у докторантурі Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса Національної академії наук України. У 2015 р. Олександр Максимович повторно обраний головою Івано-Франківської обласної ради, адже засвідчив справами свій високий потенціал керівника та організатора. О. М. Сич продовжує плідно творити в науці. Він — автор 8 книжок, 55 наукових статей, понад 200 публіцистичних статей, науковий редактор 15 наукових збірників та видань. ­Лауреат міжнародної літературної премії Фонду Воляників-Швабінських при Фонді Україн­ського вільного університету в Нью-Йорку (2004). Активною є його громадська діяльність. Із 1991 р. він в українській скаутській організації «Пласт», що об’єднує патріотичних, свідомих та відповідальних громадян України. Упродовж 1992–1999 рр. належав до Конгресу українських націоналістів. У 2004–2006 рр. обирався головою Крайової пластової ради. Нині — член Всеукраїнського об’єднання «Свобода» і заступник голови партії з ідеологічних питань. Внесок Олександра Максимовича в розбудову Української держави гідно оцінений. Він нагороджений медаллю Української православної церкви Київського патріархату «За любов і жертовність до України», орденом святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІ ступеня та двічі був нагороджений Грамотою Верховного Архієпископа Української греко-­католицької церкви Святослава. Попри значну завантаженість Олександр Максимович завжди знаходить час для родини. У сімейному колі він відпочиває душею, коли поряд кохана дружина — Галина Вікторівна, діти — Ольвія й Богдан, онуки — Марко та Ярослава. Життєве кредо політика та науковця: «З точки зору останнього кроку».