В’ячеслав Шнайдер народився 1956 року в інтелігентній родині: батько Ізяслав Володимирович був кореспондент Володарсько-Волинської районної газети «Прапор», а мати Фаїна Наумівна – шкільна вчителька. Пануюча в родині атмосфера сприяла тому, що В’ячеслав читав день і ніч, що й, власне, розвинуло в ньому літератора. З дитинства він був яскраво вираженим гуманітарієм, захоплювався російською і зрубіжною літературою, а пізніше – філософією. Тому юнацькою драмою став вибір професії, коли замість здобувати гуманітрану освіту він спершу вступив до Житомирського автодорожного технікуму, а по закінченню його ще чотири роки «відробляв» на виробництві. Цей період свого життя він коментує з іронією: «Поет, а до того ж єврей – погана суміш для оволодіння робітничими спеціальностями». 1980 року В’ячеслав Шнайдер вступив на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту, спеціальність – «Російська мова та література». Тут глибини фахової майстерності йому відкривали Олександр Чирков, Галина Соболевська, Галина Бондаренко. З особливою вдячністю згадує викладача філософії Володимира Щедріна – глибоку й одухотворену особистість; викладача політекономії Сергія Сороку, що справив дуже позитивний «дисидентський» вплив; історика Олександра Кузьміна та філолога Іду Федоровську. Друзям і колегам-студентам В’ячеслав Шнайдер запам’ятався як автор гумористичних віршів, що завжди мали успіх, однак сам він називає часи навчання в інституті періодом «безплідних творчих потуг», коли він відчував у собі письменника, але не задовольнявся написаним. Проте це був період визрівання таланту, який розвинувся згодом. 10 років після вузу він працював у сільських школах Володарсько-Волинського району, пізніше пережите і побачене стане матеріалом для високо поцінованої книги «Записки сільського єврея». Залишивши викладання, В’ячеслав Шнайдер звернувся до журналістики. Спершу працював у міській газеті «Прес-Форум», де виробив свій оригінальний стиль, що поєднав журналістику і літературу. Вже в перший рік своєї роботи отримав звання кращого журналіста в Житомирі. Згодом, захопившись спортивною журналістикою, отримав друге місце в конкурсі спортивних журналістів України. Зрештою журналістика переросла в літературу. 1994 року вийшла збірка віршів «Тен-клуб», яка одразу здобула скандальну популярність. 1998 року в антології «Опудало» вийшла збірка оповідань «Записки сільського єврея», яка була оцінена критикою як «гумористичний шедевр». Інші твори друкувалися у часописах та виданнях «Кур’єр Кривбасу», «Київ», «Слово», «Косень», «Житомирський феномен». Останнім часом пише тексти для політико-сатиричного театру «Вертеп». Член міжрегіональної Спілки письменників України. Нині В’ячеслав Ізяславович працює старшим науковим працівником Житомирського обласного літературного музею, поєднуючи цю роботу з журналістикою і літературою. Захоплюється філософією, поезією. Серед улюблених авторів – М. Бердяєв, І. Сельвінський, М. Гоголь, І. Бабель, Г. Гейне, С. Чорний.