Творчий пошук у прагненні до нового постає тим провідним началом, що завжди було визначальним для Володимира Павловича Шевченка. У 1982 році Володимир Павлович з успіхом захищає докторську дисертацію, стає професором, завідувачем кафедри, ректором університету (1986). Його обирають академіком Національної академії наук України (1996) , керівником Донецького наукового центру НАН України та Міністерства освіти України (1996).
Очолюваний В.П. Шевченком Донецький національний університет упродовж останніх 15-ти років незмінно входить до десятки найкращих вузів держави. Ректор виступає ініціатором багатьох проектів, в тому числі міжнародних.
Знаковою в університеті стає традиція «Урочистий прийом у ректора», де пошановують обдарованих студентів, кращих молодих науковців та талановитих викладачів.
Академік здобуває міжнародний науковий грант, який забезпечує реалізацію одного з найпріоритетніших наукових проектів спільно з Новосибірським науковим центром Російської академії наук. За його ініціативою було укладено масштабну угоду про співпрацю з Московським державним університетом ім. М.В. Ломоносова. Володимиру Павловичу належить ідея співпраці Білорусі, Росії та України через створення Консорціуму прикордонних університетів цих держав (сьогодні їх вже 11). За ініціативи ректора ДНУ стає членом Європейської та Євразійської асоціації університетів, Асоціації університетів країн Чорноморського басейну «АІМOS», Асоціації бізнес-освіти, бере активну участь у виконанні Європейських науково-освітніх проектів і програм.
У 2005 році ДНУ стає організатором та місцем проведення VI Міжнародного конгресу україністів. В роботі конгресу взяли участь близько 800 вчених з 21-ї країни світу. Тільки уміння Володимира Павловича узагальнити і передбачити увесь обшир подій, спрогнозувати перебіг роботи Конгресу, віднайти джерела фінансування дозволило на належному рівні провести цей форум, а Володимиру Павловичу стати душею конгресу від самого його початку до завершення.
В.П. Шевченко — активний громадський діяч, голова Донецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1992).
За видатні заслуги перед Батьківщиною В.П. Шевченко удостоєний звання заслуженого діяча науки і техніки України (1991), нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V та IVступенів (1999, 2000). Він лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (2003), володар ордена Франції «Академічна Пальма» (2003), ордена Держави та звання Героя України (2006).
Володимир Павлович — людина з усіма властивими для неї глибинними почуттями, болями, тривогами. Щасливий і відкритий у розповідях про сімейні радості — про дітей: доньку Олену і сина Павла, онуків, рідну матір Наталію Юхимівну, якою опікується щохвилини.
Вимогливий і принциповий на численних нарадах, творчо ініціативний та спрямований у майбутнє — це Володимир Павлович Шевченко. Активно підтримує розвиток нових напрямів досліджень. У Донецькому національному університеті відкрито кафедру, де науковці займаються науковими пошуками у нанотехнологіях. Сьогодні він розмірковує про поєднання досягнень, напрацювань та майбутніх пошуків фундаментальних наук та медицини, внаслідок чого ініціює проведення міжгалузевого наукового семінару в активній співпраці з Донецьким онкологічним центром. У цьому неспокої, творчому запалі і розкривається розлогість наукових пошуків Володимира Павловича Шевченка. Попри постійну завантаженість, вчений знаходить час для читання і осмислення української і російської художньої класики, аналізу сучасних політичних процесів і простеження новітніх державних закономірностей. Енергійний, творчий та ініціативний, принциповий і шляхетний — це визначальні риси Володимира Павловича Шевченка.