За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (1997). Український історик, краєзнавець та педагог­ Олександр Реєнт народився і виріс у селі Дяківці на Вінниччині. З дитинства цікавився взаємозв’язком давніх подій, тож для навчання обрав історичний факультет. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О.М. Горького, отримав значок ЦК ВЛКСМ «За відмінне навчання» та рекомендацію до аспірантури. О.П. Реєнт був активним учасником студентського життя: очолював будівельний студентський загін «Славутич» у Казахстані, керував інститутською групою молоді під час педагогічної практики у Німецькій демократичній республіці. У 1974–1977 pp. виконував обов’язки секретаря комітету комсомолу КДПІ ім. О.М. Горького. Нагородою за сумлінне навчання для Олександра Петровича стало зарахування його у 1977 р. до аспірантури Інституту історії AH УPCP із відривом від виробництва. З 1980 р. – молодший науковий співробітник відділу історії Жовтневої революції й громадянської війни, а з 1984 р. – старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР. У цей час видав першу монографію. Новий етап у професійному житті розпочався у 1994 p., з призначенням виконувача обов’язків заступника директора Інституту історії України з наукової роботи та заступником головного редактора «Українського історичного журналу». З 1999 р. коло обов’язків розширилося, О.П. Реєнта було призначено завідувачем відділу історії України XIX – початку XX ст. Протягом багатьох років спеціалізується на проблемах теорії та методології історичної науки, історіографії, націогенезу і державотворення, соціально-економічного та політичного життя, національно-визвольних і суспільно-політичних рухів у ХІХ–ХХ ст., історії церкви та ін. Автор понад 600 наукових публікацій, у тому числі близько 40 індивідуальних і колективних монографій, енциклопедично-довідкових видань, 10 підручників та посібників. Член Спеціа­лізованих вчених рад із захисту дисертацій Інституту історії України НАН України та ДонНУ. Підготував 30 докторів та кандидатів наук. Голова Експертної ради ВАК України з історичних наук (1997–2001), член президії ВАК України (2009–2011), Державної атестаційної колегії МОНмолодьспорту України (2011 – по теперішній час), член редакційних рад і редколегій провідних фахових видань і збірників, кількох міждисциплінарних журналів та часописів. Олександр Петрович ініціював науково-методологічний проект «Україна Соборна», очолив однойменний збірник наукових статей. Головний редактор наукового журналу «Краєзнавство», а також наукового часопису «Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.». З 2005 р. завідує кафедрою всесвітньої історії та методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, обраний почесним доктором цього навчального закладу. Також є почесним професором Ізмаїльського державного педагогічного університету, Кам’янець-Подільського національного та Прикарпатського національного університетів. Систематично читає лекції в інших ВНЗ. У січні 2011 р. обраний головою Національної спілки краєзнавців України, є членом Національної спілки журналістів України. Лауреат премії НАН України ім. М.І. Костомарова, Державної премії України в галузі науки і техніки, премії Національної спілки краєзнавців України ім. Дмитра Яворницького. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, відзнаками НАН України, а також орденами та грамотами різних релігійних конфесій, багатьма відомчими відзнаками. Одружений, має двох доньок та двох онучок.