За значний особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, досягнення найвищих спортивних результатів на Олімпійських іграх, підготовку спортсменів високого класу та педагогічних працівників, багаторічну сумлінну працю нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ (2002) та ІІ (2007) ступенів. Вираз «людина-легенда» стосовно Юрія Михайловича в жодному разі не буде перебільшенням: дворазовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу і Європи, бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 р., володар Кубка світу 1965 р., бронзовий призер світової першості 1966 р. Удостоєний почесного звання «Заслужений майстер спорту СРСР». Народився 10 лютого 1937 р. у Харкові. З дитинства грав у футбол, виступав за Дзержинський район у першості міста, а у волейбол прийшов як учасник дитячої команди Харківського педагогічного інституту, яка в майбутньому стала чемпіоном України серед школярів. У 1956 р. Юрій Михайлович потрапив у «Буревісник» – команду Харкова, до якої входили кращі волейболісти вузівських команд. У складі збірної Української РСР у 1967 р. став чемпіоном СРСР і переможцем спартакіади народів СРСР. В офіційних змаганнях у складі збірної команди СРСР – упродовж 1960–1972 рр. З 1965 р. був незмінним капітаном команди. Володів надзвичайно сильною бічною подачею крюком, майстерне виконання якої відпрацював ще в інституті під керівництвом Г.В. Шелекетіна. Саме завдяки цьому елементу гри Ю.М. Пояркова суддями було внесено важливу зміну у волейбольні правила – дозволили приймати подачу знизу обома руками, що раніше вважалося серйозним порушенням, а Юрія Михайловича світ пізнав як «людину-катапульту». Його життя – це спорт в усіх розуміннях: 16 років гри за клубну команду, 13 – за збірну Радянського Союзу. Після завершення ігрової кар’єри Ю.М. Поярков тренував молодіжну збірну СРСР, харківський «Локомотив», займався педагогічною діяльністю в Києві та Харкові. Окремим періодом життя Юрія Михайловича стали два з половиною роки тренерської роботи у Єгипті. За цей час він зумів вивести єгипетську команду, першу на африканському континенті, на Олімпійські ігри. У 1992 р. досвідченим спеціалістом повернувся в Україну і обійняв посаду завідувача кафедри спортивних ігор у рідному Харківському педагогічному інституті (нині Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди). Також є членом виконкому Федерації волейболу України, з 1996 р. – заступник голови Харківського обласного відділення Національного олімпійського комітету України. За вагомий внесок у розвиток спорту в Радянському Союзі та в Україні двічі був нагороджений орденом «Знак пошани». Відданість рідному місту, де Юрій Михайлович народився, виріс і розпочав непростий шлях у спортивне життя, відзначена званнями почесного громадянина Харкова та Харківської області. Рекордсмен Книги рекордів Гіннесса (три олімпійські медалі на трьох Олімпіадах), основним своїм завданням на сьогодні Ю.М. Поярков вважає пропаганду дитячого спорту, ігрових видів спорту, здорового способу життя і фізичного вдосконалення співвітчизників. У 2008 р. ім’я Юрія Пояркова занесено до Зали Волейбольної Слави (Холіок, штат Массачусетс, США).