Протягом усього творчого життя відомий кінорежисер Ярослав Васильович Лупій послідовно проводить теми визначних подій української історії, духовності й культури. Десятки років не сходить з екранів його фільм «Данило — князь Галицький», який одержав «Золотий приз» на 14 кінофестивалі в Торонто (Канада). Народився 2 червня 1946 р. у с. Нова Кам’янка Жовківського району Львівської області. Разом із батьками був репресований і висланий на спецпоселення в Томську область (Росія). У 1956 р. реабілітовані. Спочатку закінчив Львівський будівельний технікум у 1966 р. Але згодом пішов навчатися за покликанням і в 1971 р. закінчив кіно­режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, де навчався в класі А. Й. Войтецького. Трудову діяльність розпочав у 1971 р. режисером Одеської кіностудії. Став одним із заснов­ників кіностудії «Галичина-фільм» у 1989 р., поставив перший фільм під її копірайтом — «Люди з номерами», який на документальному матеріалі розповідає про особисті родинні жахливі репресії на західноукраїнських землях, вчинені радянськими «визволителями» в 1939 р. та в повоєнний час. В Одесі 1991 р. створив кіновідеостудію українського кіно «Благовіст», на якій зняв повно­метражний фільм «Секретний ешелон» про вивезення українських дівчат до Сибіру, лідер тогочасного кінопрокату в Україні. Я. В. Лупій — лауреат багатьох міжнародних і вітчизняних кінофестивалів.





Тонкий психологізм відрізняє всі його фільми: чи то екранізація Осипа Турянського «Поза межами болю» про часи розпаду Австро-Угорської монархії, чи то екранізація біблійних творів Лесі Українки «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова», «Одержима», «На полі крові. Akeldama» (2001), чи то кінокартина «Хліб дитинства мого» (1977) про підлітків-розміновувачів мінного поля періоду Другої світової війни, чи то психологічна молодіжна драма «І повториться все» (1984), чи інші фільми. У кінематографічному світі Ярослав Васильович відомий як режисер фільмів: «Любі мої» (1975), «Ми разом, мамо» (1976), «Хліб дитинства мого» (1977), «Багряні береги» (1979), «Сто радощів, або Книга великих відкриттів» (1981), «І повториться все» (1984), «Данило — князь Галицький» (1987), «Поза межами болю» (1989), «Секретний ешелон» (1993), «Партитура на могильному камені» (1995), «Секонд-хенд» (2004), а також спів­автор сценаріїв кінокартин — «Данило — князь Галицький» (1987), «Поза межами болю» (1989), «Секретний ешелон» (1993) та інші. Крім того, як артист Ярослав Лупій зіграв роль батька у фільмі «Сто радощів, або Книга великих відкриттів» (1981). Видатною подією для вітчизняного кінематографу став вихід історичної драми «Данило — князь Галицький» (1987), де Я. В. Лупій звернувся до далекого минулого України. Сценарій до фільму він написав у співавторстві з братом — відомим українським письменником Олесем Лупієм. За основу вони взяли Галицько-Волинський літопис. Стрічка відкрила маловідомі факти української історії. Однак насамперед творці мали на меті утвердити образ Данила Галицького як великого державотворця, що боровся за майбутнє України. Ярослав Лупій — професор Між­на­родного гуманітарного університету, викладає кінорежисуру. Також він автор книг із питань історії українського кіно, культури, веде активну суспільну діяльність. Входить до правління Фонду культури України, є секретарем Національної спілки кінематографістів України, головою правління Одеського відділення НСКУ. Працювати на ниві мистецтва для Ярослава Васильовича Лупія означає зберігати духовну константу, яка відзначає український кінематограф і надає йому самобутності. Для нього звертатися до національної поетики — будити силу народу й нагадувати йому про могутнє національне коріння.