Відомий вчений-філософ, автор нового філософського напрямку – метафізики тотальності. Народився 26 грудня 1942 року на 76 роз’їзді Олов’янінського району Читинської області (Російська Федерація). Здобув вищу освіту за спеціальністю «Теоретична фізика» на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Одночасно вступив до аспірантури на філософський факультет того ж університету. Написання кандидатської роботи «Про детермінацію спрямованості змін» поєднував з викладацькою діяльністю на кафедрі фізики, згодом на кафедрі філософії Української сільськогосподарської академії. У 1979 році починає працювати у Цент­рі гуманітарної освіти НАН України. У 1986 році перебував на піврічному стажуванні в Інституті філософії АН СРСР в Москві. Захист докторської дисертації «Єдність та багатоманітність форм раціональності в культурно-історичному процесі» та присвоєння вченого звання професора припало на 1991 рік. Головною таємницею, потяг до розкриття якої зумовив інтерес В.В. Кізіми спочатку до фізики, а потім до філософії, був феномен єдності різноманітності буття та його форм (проблема тотальності). Ця проблема стала головною у творчості дослідника. Спочатку (1970—1993 рр.) здійснювався аналіз детермінації єдності багатоманітності форм раціональності в культурно-історичному процесі, а вивчення історії пізнання, як руху між крайнощами онтизму і онтологізму, дозволило сформулювати важливий принцип онтико-онтологічної дуальності буття і його форм. Наступний крок — видання В.В.Кізімою «Пост­некласичного маніфесту» (1993р.), де ідея постнекласичної раціональності в науці була узагальнена до світоглядного рівня, а автор почав систематичну розробку метафізики тотальності. За ініціативою В.В. Кізіми при ЦГО НАНУ створюється Лабораторія постнекласичних методологій, керівником якої він стає. З 1995 р. під його редагуванням починає видаватися часопис «Totallogy – XXI. Постнекласичні дослідження». Він відкриває закон причинно-кондиціональної самодетермінації тотальності і вперше використовує важливе поняття «сизигії» (взаємоувідповіднення частин цілого у ході тоталогенезу). Сьогодні діяльність вченого спрямована на практичні втілення теоретичних результатів: з’ясований механізм взаємодії матеріального і ідеального (що дозволяє вирішити проблему психофізичного паралелізму), розроблена сизигійна антропологія (засіб вирішення проблеми цілісності і прихованих можливостей людини), встановлений закон історичної відповідності громадянського суспільства і держави (дозволяє якісно оптимізувати сучасне суспільне життя). Автор понад 170 публікацій, з яких 4 індивідуальні монографії, майже 20 статей «Філософського енциклопедичного словника», співавтор у 17 колективних працях. Нагороджений знаком «Відмінник освіти України», почесними грамотами Кабінету Міністрів України, президії НАН України та Центрального комітету профспілки працівників НАН України. Як громадський діяч, був обраний депутатом Київської міської ради народних депутатів XXI скликання (1990—1995 рр.), був позаштатним радником Голови Верховної Ради України та радником Міністра освіти і науки України. Дружина Малиновська Ірина Віталіївна, кандидат філологічних наук, доцент. Син Олександр – літератор, донька Віталіна – майбутній психолог. Девіз науковця: «Прямуй своїм шляхом, і нехай люди говорять все, що завгодно!».