Видатний державний діяч та науковець — Горбулін Володимир Павлович — народився 17 січня 1939 р. в м. Запоріжжя, але з 1946 року його життя тісно пов’язане з м. Дніпропетровськ. Там він закінчив середню школу із золотою медаллю (1956) та фізико-технічний факультет Дніпропетровського університету (1962). За розподілом був направлений працювати в конструкторське бюро «Південне». Перший трудовий досвід пов’язаний з проектуванням космічних апаратів серії «Космос», а також з підготовкою до випробувань радянського посадочного місячного блока «Е». З 1968 р. Володимир Павлович працює у сфері надійності стратегічних ракетних комплексів. Закінчив заочну аспірантуру при КБ «Південне» та захистив кандидатську дисертацію із закритої тематики. У 1977–1990 рр. працював в апараті ЦК Компартії України, з 1980 р. свої знання та досвід виявляв на посаді завідувача сектора ракетно-космічної техніки. Робота у відділі оборонної промисловості передбачала координування робіт з усіх програм створення ракетно-космічної техніки в конструкторських бюро, на заводах та в інститутах Радянського Союзу. Окрім прямих обов’язків, на В.П. Горбуліна покладався супровід спектра наукових досліджень, що виконувались інститутами НАН України Міністерства вищої та середньої освіти в інтересах Міністерства оборони СРСР.

Працюючи в апараті ЦК, Володимир Павлович продовжує займатися науковою роботою. Його дослідження уможливили розв’язання ряду оптимізаційних задач при створенні ракетно-космічної техніки. У перші роки незалежності за пропозицією НАН України Володимира Павловича призначають першим Генеральним директором Національного космічного агентства України. У складних умовах, коли було втрачене централізоване адміністративне управління ракетно-космічною галуззю, В.П. Горбулін став ініціатором та учасником розробки і реалізації першої Національної космічної програми. Прийнята стратегія себе виправдала — Україна зберегла свій ракетно-космічний потенціал та зайняла провідне місце у світовій космічній спільноті. У 1994 р. Президент Л.Д. Кучма призначає В.П. Горбуліна секретарем Ради національної безпеки при Президентові України — радником Президента з питань національної безпеки, фактично доручивши йому формування вітчизняної системи управління національною безпекою. Завдяки сприянню Володимира Горбуліна РНБО визначено в Конституції України як конституційний орган державного управління. Володимир Павлович зміг зрозуміти складність і багатогранність дорученої йому роботи, сконцентрувавши зусилля на становленні її «інтелектуального центру» — апарату РНБО в контексті розвитку цього органу як організаційного ядра системи науково-методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення для прийняття тактичних і стратегічних державних рішень. З цією метою при РНБО розпочинають функціонувати Інститут стратегічних досліджень, Інститут проблем міжнародної безпеки й пізніше — Інститут проблем національної безпеки. В.П. Горбулін створює і стає першим головним редактором наукового журналу у сфері національної безпеки — «Стратегічна панорама». У період 1996-1999 рр. Володимир Горбулін безпосередньо займається зовнішньополітичною діяльністю. Він стає співголовою Консультаційного комітету при Президентах України та Польщі, співголовою секретаріату комісії Кучма - Гор, очолює Державну міжвідомчу комісію з питань співробітництва Україна - НАТО. Безпосередній учасник таких важливих міждержавних контрактів, як «танковий» з Пакистаном, «Морський старт» із Росією, США та Норвегією. У липні 2000 р. його призначають головою Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України. На посаді заступника голови урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності, яку він обіймав з листопада 2000 р. до грудня 2002 р., В. Горбулін закладає традиції вирішення безпекових питань в Уряді України. За його безпосередньої участі були розроблені концептуальні документи — Державна програма розвитку озброєння та військової техніки і Концепція структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України, які й нині визначають шляхи розвитку українського оборонно-промислового комплексу. Починаючи з 1996 р., В. Горбулін приділяє особливу увагу розвитку військово-технічного співробітництва України, вибудовує вертикаль управління цією складною і дуже відповідальною сферою економічної і політичної діяльності держави. За його ініціативи створюється «Укрспецекспорт», Комітет військово-технічної політики при Президентові України. З грудня 2002 р. В. Горбулін — помічник Президента України з питань національної безпеки. Відповідно до Указу Президента (2003) організовує Національний центр з питань євро­атлантичної інтеграції України, роботу якого очолював на громадських засадах. Ініціює створення наукових видань «Україна-НАТО» та «Євроатлантикінформ», у яких стає головним редактором. У період 2003–2005 рр. — заступник голови Державної комісії з питань реформування та розвитку Збройних сил України, безпосередній учасник розробки Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 р., Воєнної доктрини України (2004) та Закону «Про основи національної безпеки України» (2003). У 2005 р. Володимира Павловича було призначено радником Президента України, а з листопада — радником Президента України — виконуючим обов’язки керівника Головної служби оборонної політики Секретаріату Президента України і як завжди успішно і в стислі строки створює «мозковий центр» Секретаріату Президента з безпекових питань. З травня по жовтень 2006 р. В.П. Горбулін вдруге виконує обов’язки секретаря Ради національної безпеки і оборони України. За цей короткий час апарат Ради розробив першу Стратегію національної безпеки України. На посаді радника Президента України активно бере участь у розробці Концепції реформування Служби безпеки України. Виступив одним із авторів безпрецедентного видання в історії українських спецслужб — «Білої книги 2007. Служба безпеки та розвідувальні органи України». З грудня 2003 р. — організатор і директор на громадських засадах, а з листопада 2007 р. був директором Інституту проблем національної безпеки. В. Горбулін започаткував і був головним редактором наукового журналу «Національна безпека: український вимір». Автор та співавтор понад 180 наукових робіт, з них 8 монографій, 2 підручники, підготував 2 докторів наук. Також написав понад 30 нарисів про дослідження космічного простору і людей, пов’язаних із цією справою, зокрема відомими є «Земне тяжіння» та «Академік М.К. Янгель». Силу свого багатогранного таланту демонструє і в різнотематичних публіцистичних творах. В квітні 2011 р. загальні збори Національної академії наук України обрали його членом президії. Сьогодні до обов’язків академіка В.П. Горбуліна входить координація досліджень установ НАН України в галузі національної безпеки, модернізації та створення високоефективних систем озброєння та військової техніки. Також він є членом президії Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки. Горбулін Володимир Павлович за видатні досягнення в розвитку державної безпеки та оборони відзначений найвищими нагородами України: кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V , IV та III ступенів (1997, 2004, 2009), заслужений машинобудівник України. Має почесну грамоту Верховної Ради України (2004). Двічі нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1976, 1982), 4 медалями, а також має численні нагороди іноземних держав та високі церковні нагороди. Неможливо перебільшити роль Володимира Павловича у державотворчому та науковому житті нашої держави. Це професіонал, патріот, визначна особистість України. В житті керується принципом: «До істини веде тільки одна дорога. Саме тому її так важко знайти».