Людина, яка життя присвятила дослідженню історії медицини і, врешті, стала невід’ємною частиною цієї історії, а в чомусь — її творцем. У насиченому подіями житті Ярослава Володимировича мали місце і політичні репресії, і гіркота Другої світової, і тривала професійна реалізація на Батьківщині. Він єдиний, хто на той час викладав свої дисципліни українською мовою, незважаючи на спротив керівних органів, і не зупинявся у натхненному пошуку нових імен в історії української медицини. З близько 500 наукових праць професора до історії медицини належать понад 200. З них 17 книжок, найбільш відомі: «Українські лікарі», «Українські лікарі-вчені…», «Історія української медицини в датах та іменах», «Український медичний календар…», підручник «Історія медицини» (у співавт.); наукові статті в журналі «Vesalius» (Лондон), низка публікацій в «Енциклопедії сучасної України». Народився 9 липня 1929 р. у м. Радехів Львівського воєводства Польщі. Вищу освіту здобув на лікувальному факультеті Львівського державного медичного інституту, там же продовжив навчання в аспірантурі. З 1952 р. — асистент, лекційний асистент кафедри нормальної фізіології в альма-матер. З 1956 р. звільнений з інституту, став працювати асистентом, згодом доцентом кафедри нормальної фізіології вже у Івано-Франківському медичному інституті, якому присвятив 14 років свого життя! З’ясував роль жовчі в фізіології й патології організму. У 1968 р. — успішно захистив докторську дисертацію в Донецьку. Ярослав Володимирович відмовився від запрошення на роботу в Росії та Середній Азії, у 1970 р. був обраний в Україні професором, завідувачем кафедри фізіології людини і тварин Чернівецького державного університету. Започаткував напрямок — дослідження фізіологічної ролі поверхневоактивних речовин. У 1981 р. повернувся до Львова, працював провідним науковим співробітником, керівником лабораторій в інститутах Академії наук України. У 1989 р. доля знову зводить Я. Ганіткевича з Львівським медичним інститутом, де він організовує спільно з директором, професором М. П. Павловським лабораторію жовчно-кам’яної хвороби, дослідив мікроструктуру жовчних камінців, всебічно вивчив закономірності їх формування. В умовах нової хвилі національного відродження став одним із ініціаторів відродження Наукового товариства імені Шевченка у Львові і його Лікарської комісії, один із перших дійсних членів НТШ, відновив видання Лікарського збірника НТШ. Численні всеукраїнські й міжнародні конгреси у 10 країнах, конференції та симпозіуми пройшли не без участі видатного вченого Я. В. Ганіткевича. Виступав на 34-й науковій конференції Українського лікарського товариства Північної Америки (УЛТПА, Лейк-Таго, штат Невада, США) та в Українському культурному осередку (Чикаґо). Перший лауреат Всеукраїнської премії ім. І. Огієнка серед медиків. За вагомі особисті заслуги в розвитку медичної науки відзначений багатьма нагородами, медаллю «Golden Fleece». Як науковий керівник, вчений підготував зі своєї спеціальності понад 3000 лікарів і кілька сотень біологів, 7 кандидатів наук. Його науковці і випуск­ники відомі далеко за межами України. Серед ключових питань, які хвилюють Я. В. Ганіткевича останнім часом, — розвиток і викладання в Україні історії медицини, відновлення в державі університетської автономії, відміна системи двоступеневого присвоєння вчених звань.
Yaroslav V. Hanitkevych
MD, Prof.

Scholar Professor at Danylo Halytsky Lviv National Medical University of Lviv, Ukraine. Fields of research: history of Ukrainian medicine, electrophysiological experiments with implantation of electrodes in rabbits and cats, experiments on dogs, study of neurotransmitter systems, clarifying the role of bile and bile acids in the nervous system activity, research of the physiological effect of micronutrients