Видатний архітектор та науковець Микола Мефодійович Дьомін — один із фундаторів сучасної містобудівної науки. Розробив принципи територіального планування з урахуванням різних ландшафтів. Народився 15 вересня 1931 р. у Києві. Батько Мефодій Михайлович — відомий архітектор і реставратор пам’яток архітектури. У 1956 р. закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю «Архітектура». Творчий шлях почав архітектором Челябінського відділення «Промбудпроект». З 1957 по 1975 рр. працював науковим співробітником, завідувачем відділу Київського науково-дослідного і проектного інституту містобудування. З 1975 по 1986 рр. обіймав посаду начальника управління генерального плану Києва («ГоловКиївпроект»). Упродовж 1988–2002 рр. очолював Державний науково-дослідний інститут історії та теорії архітектури і містобудування. Під керівництвом М. М. Дьоміна інститут плідно працював над фундаментальними проблемами в галузі містобудування, створенням законодавчої бази охорони культурної спадщини, містобудівного кадастру та банку даних. З 1990 р. керує персональною творчою архітектурною майстернею «М. Дьомін». З 1986 р. М. М. Дьомін очолює кафедру міського будівництва КНУБА. Підготував тисячі інженерів і архітекторів-урбаністів; понад 40 кандидатів та 13 докторів наук. Науковий доробок становить понад 250 праць, у яких досліджується проблеми містобудування та територіального планування, будівництво і реконструкція житлових і громадських споруд, об’єктів ландшафтної архітектури. Автор понад 60 значних архітектурних і містобудівних проектів, серед яких генеральні плани Києва (1986, 2002, 2016), Донецька та Макіївки (1970), Гюмрі (Вір­менія, 1989); концепція розвитку Караганди (Казахстан, 1992); районне планування Київської (1972) та Вінницької (1973) областей; детальне планування столичних житлових районів Оболонь (1980), Троєщина (1981), Осокорки (1983); реконструкція готелю «Прем’єр-Палас» (1998–2004). Автор низки проектів житлових будинків і громадських центрів у Києві. Кожен новий об’єкт, за переконанням Миколи Дьоміна, має органічно включатися до архітектурного ансамблю в контексті історично сформованого міського ландшафту. «При цьому необхідно враховувати, що навколишня забудова буде змінюватися. Нове покоління має своє уявлення краси. Йому потрібне нове місто». Віце-президент Української академії архітектури, президент Спілки урбаністів України, почесний член Російської академії мистецтв, професор Міжнародної академії архітектури, іноземний член Російської академії архітектури і будівельних наук, дійсний член ICOMOS. Член Комітету з Державної премії України в галузі архітектури, член Комітету з Державних премій України у галузі науки і техніки (до 2009 р.), член містобудівної ради при головному архітекторі м. Києва, заступник голови експертної ради ВАК, член спеціалізованих вчених рад КНУБА. Голова та член редколегій кількох наукових видань. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2002), відзнакою Київського міського голови «Знак пошани» (2001), лауреат Премії Ради Міністрів СРСР (1989). Син Володимир та онук Станіслав також обрали професію архітектора.