Народився 21 лютого 1943 р. у с. Донцівка на Луганщині. Духовний світогляд формувався в родині вчителів. Мати Парасковія Кирилівна Демченко та батько Федір Петрович Демченко повністю віддали себе школі, навчанню дітей. Та особливу увагу приділяли своїм чотирьом синам, зокрема мати завжди слідкувала, щоб діти не тинялися без діла. Парасковія Кирилівна наповнювала близьких теплом та невичерпною енергією. Сергій Федорович пам’ятає, як мужня та відважна мама двічі в дитинстві рятувала його від загибелі. Вона стала берегинею, орієнтиром на все життя. «Ми виросли в такій сім’ї, де була і повага, і відповідальність у кожного за себе, за свої дії та поведінку», — згадує С. Ф. Демченко. Як більшість ровесників, йшов випробуваним шляхом: загальноосвітня школа, трудові резерви, строкова військова служба, вища школа та щоденна праця. Юнацький романтизм поєднувався з болем у серці за Україну. Першою учителькою в Окіпській семирічці, що на Полтавщині, була У. Г. Куксань. З юнацьким теплом і тепер уже сивою повагою згадує вчителів Жданівської середньої школи Г. Я. Темченко, Г. С. Заливчу, У. С. Каліберду, Б. П. Мачуліна, І. С. Чухна, С. О. Чобітька, Ф. Ф. Сердюка, Ф. О. Квітка. Педагогічний колектив школи тоді очолював В. П. Шевченко. Після закінчення школи навчався в Тульському залізничному училищі № 2, де вперше відчув руками й душею гарячий метал, здобув професію помічника машиніста електровоза. Брав участь у запуску в дію камвольно-суконного комбінату в м. Чернігові. Саме тут доля звела з людиною щирою та відкритою — тренером з боротьби О. В. Бельковим. Звідси, з робочого колективу, приїхав до Києва пізнавати юридичні науки: «Дуже хотілося зрозуміти сутність усього, чому все так несправедливо влаштовано». У Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка на юридичному факультеті відкривали очі на цей світ яскраві особистості, відомі вчені-правознавці, фронтовики, що повернулися з війни. Декан П. П. Заворотько, його заступник О. А. Підопригора — прості та відкриті студентські батьки; професори Д. В. Боброва, Я. М. Брайнін, Л. К. Воронова, В. І. Василенко, В. Г. Гончаренко, П. Д. Індиченко, В. М. Катрич, Т. П. Коваленко, С. О. Макогон, П. С. Матишевський, М. М. Михеєнко, В. М. Марчук, Г. К. Матвєєв, Ю. Г. Матвєєв, І. М. Миронець, В. Л. Мунтян, П. О. Недбайло, Є. В. Назаренко, В. І. Прокопенко, Н. С. Прозорова, Г. В. Пронська, О. Ф. Решетник, М. О. Сенчик, Д. С. Сусло, С. І. Тихенко, С. А. Тарарухін, А. П. Ткач, О. Ф. Фрицький, В. Г. Чепінога, М. Й. Штефан, Л. П. Юзьков, В. З. Янчук, С. С. Яценко, П. А. Чеберяк, О. В. Лєднікова, В. В. Копейчиков. Низько схиляється Сергій Федорович у шанобі та повазі перед цими найсвітлішими, найдорожчими вчителями. У 1973 р. закінчив юридичний факультет і був направлений до Державного арбітражу при Раді Міністрів УРСР. На роботу його прийняв Голов­ний арбітр УРСР І. І. Корчак, якого згадує як непересічну, вдумливу особистість та висококласного кадровика. Не забуває свого наставника — заступника Головного арбітра С. І. Кузнєцова. Саме йому С.Ф. Демченко завдячує професійному формуванню. Світла

пам’ять про цю просту людину з відкритою душею не підвладна часу. Вдячний заступнику Головного арбітра С. А. Буткевичу за його життєву мудрість, невичерпне почуття гумору, яскравий приклад жаги до життя. Через п’ять років за рекомендацією наукових співробітників А. Я. Пилипенка та В. Б. Авер’янова перейшов на роботу до Інституту держави та права ім. В. М. Корецького НАН України. Тут пощастило працювати в колективі під керівництвом академіка В. В. Цвєткова, засновника наукової школи державно-правових проблем управління народним господарством України, справжнього лицаря від науки. До кращих своїх університетів відносить також Держпостач УРСР, головою якого був тоді відомий керівник «таранного» типу П. І. Мостовий. На посаді головного юрисконсульта С. Ф. Демченко працював упродовж 1982–1987 рр., займався правовими проблемами забезпечення режиму економії матеріальних і енергетичних ресурсів в Україні та організацією правової роботи в системі матеріально-технічного постачання. У червні 1991 р. призначений заступником голови Вищого арбітражного суду УРСР (з 2001 р. — Вищий господарський суд України), а в грудні 2006 р. очолив Вищий господарський суд України. З цієї посади пішов у відставку. Науковим керівником з підготовки кандидатської дисертації «Організаційно-правове забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів в Україні» був В. І. Семчик — високопрофесійна людина з багатим життєвим досвідом. Не можна переоцінити позитивний примус до наукової роботи члена-кореспондента НАН України, доктора юридичних наук В. Ф. Сіренка. Докторська дисертація присвячена теоретико-методологічним проблемам ефективності господарського судочинства. Сергій Федорович завдячує яскравій особистості, академіку НАПрН України, доктору юридичних наук, професору Н. С. Кузнєцовій. Без її критики господарсько-правової концепції робота над докторською ди­сертацією була б неповною. Цінними були настанови щодо наукових пошуків по докторській дисертації академіка НАПрН України, доктора юридичних наук, професора В.С. Щербини. З 2011 р. С. Ф. Демченко працює помічником президента Національної академії наук України. У 2012 р. увійшов до новоствореної Конституційної Комісії як спеціального допоміжного органу при Президентові України щодо реформування та підготовки змін до Конституції. У складі спеціальної комісії разом з відомими колегами-юристами готує пропозиції щодо конституційного забезпечення правосуддя в Україні. Автор низки наукових праць з проблем правового регулювання господарських відносин та правосуддя в Україні. За багаторічну діяльність удостоєний орденів «За заслуги» III ступеня, князя Ярослава Мудрого IV та V ступенів, має чимало інших відзнак. Підтримкою в житті завжди є дружина Ольга, яка навчалася на паралельному курсі історичного факультету. Доля їх поєднала у 1973 р. Доньки Наталія та Тетяна обрали фах батька, є кандидатами юридичних наук. Весь шлях Сергія Федоровича від шкільної парти і дотепер ретельно вимощений підтримкою цих доб­рих людей, наполегливою власною працею та осяяний материнським серцем. Він щасливий з того, що працював у колективі суддів, а нині має змогу реалізовувати себе в Національній академії наук України. Кожна людина, яка досягла успіхів у будь-якій сфері, завдячує тим, хто її творив та супроводжував по життю. Сергій Федорович пам’ятає усіх, з ким доля подарувала можливість навчатися, працювати, зростати та засвідчує їм глибоку вдячність. Все, що в ньому позитивне, все, що розцінюється як досягнення, вважає не особистими здобутками, а душевними дарунками добрих людей, вірних друзів, які зустрічалися на життєвому шляху. «Все, що негативне — то моє особисте, бо дурного від інших не переймав». Він не сидить на місці. Завжди в русі, серед людей. Тривалий час очолював спортивну федерацію дзюдо м. Києва. Тепер залишається її почесним президентом. Намагається віддати людям принаймні не менше тепла, доброти, досвіду, радості, співпереживання, ніж отримав від них. Певно, у цьому й полягає сенс життя.