За вагомий особистий внесок у зміцнення законності і правопорядку, активну участь у проведенні судово-правової реформи присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України» (1997). Віталій Федорович Бойко є знаковою постаттю в історії української правової системи. Зокрема, як голова ЦВК України з виборів народних депутатів мав честь відкривати перше пленарне засідання Верховної Ради України І скликання, входив до складу Ради при Президентові України з питань реформування судової системи України, став одним з організаторів Спілки юристів України та ініціаторів здійснення у державі судово-правової реформи. Народився 30 вересня 1937 р. у с. Кропивне Чернігівської області. У 1954 р. закінчив Ніжинський технікум підготовки культурно-освітніх працівників і розпочав роботу завідувачем сільського клубу. У 1956–1959 рр. проходив строкову військову службу. У 1963 р. закінчив Харківський юридичний інститут (нині Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»). З цього часу Віталій Федорович працює в юридичній галузі. На п’ятому курсі навчання був обраний суддею Амур-Нижньодніпровського народного районного суду м. Дніпропетровськ, а вже за рік – його головою. У 1973–1976 рр. – заступник голови Дніпропетровського обласного суду, у 1976–1986 рр. – голова Донецького обласного суду. З січня 1986 р. розпочав роботу в Міністерстві юстиції України на посаді заступника міністра. У 1990–1992 рр. обіймав посаду міністра юстиції України. Під керівництвом Віталія Федоровича міністерством було розроблено основні положення, що лягли в основу законів «Про власність», «Про економічну самостійність України» та інших нормативних актів; внесено зміни до Закону «Про статус суддів», прийнято нові закони, зокрема «Про судоустрій України». Це були перші роки незалежності Української держави, на плечі В.Ф. Бойка лягло непросте завдання внести пропозиції щодо покращення діяльності органів судової влади. Водночас з основною діяльністю в Міністерстві юстиції виконував обов’язки Голови Центральної виборчої комісії з виборів народних депутатів України (1989–1992), займався організацією виборів першого Президента України, проведенням Всеукраїнського референдуму з питань незалежності України. У 1992–1993 рр. завідував відділом оборони, національної безпеки, правопорядку і надзвичайних ситуацій Секретаріату Кабінету Міністрів України. З березня 1993 р. – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова. У 1994 р. обраний Головою Верховного Суду України й очолював його до виходу у відставку. За цей час здійснені серйозні кроки для посилення незалежності судової влади, покращилися умови роботи Вищого судового органу, налагоджено міжнародне співробітництво судових органів. За значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток незалежної Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого V та ІV ступенів, нагороджений почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР, Верховної Ради України, почесними відзнаками Президента України та Ради суддів України, багатьма відомчими нагородами. Віталій Федорович добрий сім’янин. З дружиною Еліною Михайлівною, лікарем за фахом, виховали двох доньок, нині юристів. Радіють трьом онукам, онучці та правнучці. Життєве кредо: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні».