Український військовий діяч Олександр Затинайко народився 30 січня 1949 р. в с. Отрадному Гребінківського району Полтавської області в родині агронома. У 1970 р. закінчив Київське вище загальновійськове училище. Проходив службу в Групі радянських військ у Німеччині на посадах командира взводу, заступника командира, командира мотострілецької роти. Зарекомендував себе як висококваліфікований фахівець, відданий своїй справі офіцер. Рота, якою командував молодий та енергійний лейтенант О. І. Затинайко, два роки утримувала високе звання «Краща в дивізії». Командування військами гідно оцінило завзяття, ентузіазм та добру професійну підготовку молодого офіцера: у 1973 р. його було нагороджено першою відзнакою — медаллю «За бойові заслуги». Здобувши у 1977 р. командно-штабну оперативно-тактичну вищу військову освіту у Військовій академії імені М. В. Фрунзе, служив у військах Київського військового округу на посадах командира мотострілецького батальйону, начальника штабу мотострілецького полку, командира полку, начальника штабу — заступника командира дивізії. Полк, яким командував О. І. Затинайко, був визнаний кращим в окрузі і нагороджений перехідним прапором, а його командир — орденом Червоної Зірки. Досконало володіючи навичками командно-оперативної роботи, демонстрував високу витримку та професіоналізм. З серпня 1985 по вересень 1987 рр. — командир окремої бригади (Республіка Куба). У 1987–1991 рр. — командир дивізії Сибірського військового округу. Успішно відпрацювавши інспекцію МО СРСР, був нагороджений орденом «За службу Батьківщині» і направлений на навчання до Військової академії Генерального штабу Збройних Сил РФ, яку закінчив у 1993 р. За час служби тричі отримав військове звання достроково: старший лейтенант, майор, полковник. У серпні 1993 р. повернувся в Україну на посаду командира 13-го армійського корпусу Прикарпатського військового округу. У 1996 р. призначений начальником Генерального штабу Збройних Сил України — першим заступником міністра оборони України, у 1998?р. — командувачем військами Південного оперативного командування, а з 2001 р. — Головнокомандувачем Сухопутних військ Збройних Сил України. У 1997 р. під його керівництвом була розроблена «Програма будівництва Збройних Сил України до 2010 року». З 2002 р. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України, член Ради національної безпеки і оборони України. За його безпосередньої участі розроблена програма подальшого розвитку Збройних Сил України під назвою «Оборонна політика. Біла книга». В ній уперше було дано глибокий аналіз стану техніки та озброєння Українського війська. У 2004 р. призначений Головним інспектором Міністерства оборони України. З 2005 по 2011 рр. — радник Секретаря РНБО України, 2011–2014 рр. — директор Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України. Головною метою своєї діяльності О. І. Затинайко вважає створення найсучасніших Збройних Сил, спроможних високопрофесійно виконувати покладені на них завдання. Українське військо має піднятися до стандартів Північноатлантичного альянсу, водночас воно повинно відповідати реальним економічним можливостям держави. В усіх починаннях Олександру Івановичу допомагає згуртована родина — дружина, донька, четверо онуків. Онук Олександр продовжив справу діда й, отримавши військову освіту, став кадровим офіцером Збройних Сил України.