Могутнім і неповторним баритоном Петро Петрович Матій полонив мільйони сердець. Співаку аплодували не лише на батьківщині, а й в Канаді, Італії, Росії, Німеччині. Його голос — розкутий, хвилюючий, зворушливий, незвичайної звукової насиченості. У репертуарі митця пісні, романси, оперні арії та навіть цілі оперні партії. Коли виступає у рідному краї, на Закарпатті, жоден концерт не обходиться без славетної пісні «Верховино, мати моя». Народився 28 квітня 1943 р. у с. Cасово Виноградівського району Закарпатської області в багатодітній родині. Після 9 класу Пет­ро Матій поїхав до сестри у Донбас, де спочатку працював на шахті, а потім вчився на зварника в Краматорському ПТУ. Там же на міському огляді професійно-технічної освіти здобув перше місце, а на обласному огляді у Донецьку — призове місце, чудово виконавши пісню Михайла Машкіна «Верховино, мати моя», яка стала його візитівкою. Після повернення з армії брав участь у художній самодіяльності в рідному селі. Зайнявши перше місце на обласному огляді художньої самодіяльності, був рекомендований Андрієм Задором до вступу в Ужгородське музичне училище. Потім нав­чався на вокальному факультеті Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1977 р. Петро Петрович — соліст Закарпатської обласної філармонії. У 1984 р. присвоєно почесне звання заслуженого, у 1996 р. — народного артиста України. У 1995 р. Петро Матій став першим лауреатом обласної премії ім. Дезидерія Задора. На цей час — тричі лауреат престижної премії. Нині провідний соліст Закарпатської обласної філармонії та Заслуженого академічного Закарпатського народного хору. Як співак, згадує Петро Матій, зростав на піснях визнаних виконавців Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка, Мусліма Магомаєва. Завдяки цим талантам полюбив народні пісні, арії та романси. Після закінчення консерваторії Петра Матія запрошували співати в оперних театрах Радянського Союзу, але не уявляв, як житиме без Тиси, рідного краю і, звичайно, без сім’ї. Втім, деякий час працював в Італії, співав класичні оперні арії італійською мовою, тамтешня публіка сприймала високе мистецтво дуже тепло. Поезія і музика для Петра Матія — рідні сестри. Автор і виконавець семи концертних програм: «Храм душі» (1999), «Христос прийшов до нас» (2000), «Тобі, рідний краю» (2001), «А що ми варті без любові» (2004), «Родинне вогнище» (2006), «Ти ніби казка» (2007), «Кольори любові» (2013). Також записав сім альбомів: «Пісні мого краю», «В моїй душі пісень моря», «Криниця щастя», «Кольори любові», «Пісні закарпатських композиторів», «А що ми варті без любові», «Класичний альбом» (арії та романси зарубіжних та вітчизняних композиторів). Разом з поетом Юрієм Шипом, Юрієм Чорієм, Василем Кузаном, Василем ґустим, Василем Габорцем, Христиною Киритою та іншими написали десятки пісень. Автор автобіографічної повісті-сповіді «Перевесла моєї долі» (2013). Пише музику, вір­ші, більшість яких присвятив дружині Маргариті та донькам Оксані, Лесі, Марині. Тішиться онуками, яких у турботливого дідуся — семеро.