Народився 15 грудня 1946 р. у м. Володимир-Волинський — чудовому краї з мальовничими місцями вздовж річки Луга та

голубоокими озерами. Борис — найстарший син в багатодітній сім’ї Кучинських, де окрім нього, виховувалися ще п’ять братів. Роль старшого брата дуже відповідальна: змалку допомагав батькові Федору Івановичу та мамі Валентині Севастянівні по господарству, опікував менших. Моральним авторитетом у родині була бабуня Надія Єрофіївна Теребуха — носій родинних традицій. Ранок розпочинався у всіх з молитви. З дитинства захоплювався технікою, допомагаючи батькові, поважному в місті електрику. Тож після закінчення школи не вагався у виборі професії. Трудовий шлях почав кіномеханіком в кінотеатрі імені Т. Г. Шевченка. Водночас навчався в автошколі, отримав посвідчення водія. Відслужив 3 роки в армії, в групі радянських військ в Німеччині. Після демобілізації працював водієм в автобусному парку рідного міста аж до виходу на пенсію у 2012 р. Міста і села рідної Волині, сусідньої Білорусі — маршрути життя, закоханого в професію Бориса Кучинського. Багато років очолював профспілкову організацію автобусного підприємства, обирався народним засідателем міського суду. Не пориває зв’язків з рідним колективом і по сьогодні. З дружиною Ольгою Миколаївною виховали сина Олега — професійного військового, полковника Збройних Сил України та доньку Олену — державного службовця, яка працює в міській раді Луцька. У родині підтримують сімейну традицію рибалки, до якої Борис Федорович привчив онука Ромчика та двох онучок. Майстер на всі руки, головує, коли у родинному гнізді збираються брати зі своїми сім’ями. До ювілею пана Бориса колега присвятив вірш про славний «шлях до висот» в автотранспортному підприємстві та пріоритети у житті: ...Великий патріот держави України, Багато робить він для рідної країни. Усіх без винятку він зупиняє, Того, хто рублем гривню називає. За всю родину Федорович дбає, У Хворостові власну землю має. В свій вільний час там ниву обробляє, А восени високі врожаї збирає...