Багатогранність, честь, воля, мобільність, бажання і здатність допомагати людям у скрутну хвилину — рідкісне для сучасності поєднання людських рис — притаманне Владлену Кузьмовичу Ковтуну. Державний діяч, діяч у сфері розвитку культури, поборник здорового способу життя, поет-пісняр, він є яскравим прикладом служіння рідній землі і її народу. Народився 28 серпня 1938 р. в с. Таганча Канівського району на Черкащині. Батько викладав історію, мати — українську мову і літературу. Дитинство і юність минули у с. Нетеребка Корсунь-Шевченківського району та м. Корсунь-Шевченківський, де закінчив школу із золотою медаллю. Любов до Батьківщини та її краси проніс через усе життя. Вчився у Київському електромеханічному технікумі та Київському політехнічному інституті. Здобув спеціальності радіотехніка-технолога та радіоінженера-конструктора. «Заводською прохідною», яка вивела в люди, Владлен Кузьмович вважає «Поштову скриньку № 24» — завод, де працював з 1958 до 1966 р. і пройшов трудовий шлях від техніка до начальника бригади. Наступна сходинка — робота в Республіканському промисловому об’єднанні «Укрпобут­радіотехніка» (1966–1987), де займав посади начальника відділу, заступника генерального ди­ректора, головного інженера та начальника об’єднання. У 1987–1993 рр. — перший заступник Міністра побутового обслуговування населення України та перший віце-президент «Укрсоюзсервісу», потім — заступник голови Київської міської держадміністрації (1993–1996), далі — заступник керуючого справами Верховної Ради України (1998–2000). У 2000–2009 рр. — заступник генерального директора Генеральної дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв. Де б не працював Владлен Кузьмович, які б високі посади не займав, його ніколи не полишало невтомне прагнення висловити свої думки і почуття через поезію. Писав вечорами, під час відпусток, у службових відрядженнях, але нікому не показував своїх творінь. І вже у зрілому віці, переживши потрясіння — втрату матері, свій вірш «Од­нієї долі два крила» показав композитору Миколі Каландьонку. Поетичні рядки лягли на музику і пісня прозвучала в Національному палаці «Україна» на фестивалі «Пісенний вернісаж», викликавши захоплення слухачів і заслуживши велику відзнаку авторитетного журі — стала лауреатом найпрестижнішого в Україні фестивалю. Творчість Владлена Ковтуна, на думку одного зі стовпів сучасної української поезії Миколи Луківа, «перестала бути річчю в собі й для самого себе». Видав збірку «Однієї долі два крила» (2003). Визнання поету принесли пісні, які залюбки співають артисти різних поколінь. Серед них «Осокорки», «Село моє Нетеребка», «Свята ніч», «Моя любов така», «Я часто матір згадую свою», «Ти чуєш, брате?», «Моя ти Рось», «Моя Батьківщина мала», «Як співають вітри»…. «Мої твори про доб­ро. Хоча є в них самоіронія», — так автор оцінює свій доробок. У пісенному тандемі з В. Ковтуном працювали О. Білаш, А. Горчинський, Л. Попернацький, В. Кияниця, М. Каландьонок, В. Гамера, М. Чембержі, Л. Нечипорук, М. Свидюк, С. Калініченко, К. Мкртиган, О. Швидкий. Поет пробуджує хвилюючі спогади про дитинство, батьківщину, матір. У книзі «Молюсь на імення твоє» (2008) представлені не лише вір­ші і поезії, що стали піснями, а й спогади, статті, виступи з полемічних питань. Вони яскраво підкреслюють небайдужість автора до проблем сьогодення.


Поліфонічність, змістовність і непідробна щирість, свідома орієнтація на народну етику і мораль, творчість Владлена Ковтуна удостоєна високих відзнак — міжнародної мистецької премії ім. Гулака-Артемовського та літературної премії ім. Андрія Малишка. Владлен Кузьмович постійно проводить авторські творчі вечори у Будинку вчителя м.?Киє­ва, Театрі оперети, на батьківщині у Будинку культури м. Корсунь-Шевченківський. Член Національної спілки журналістів Украї­ни, секретар Асоціації діячів естрадного мистецтва України, член редакційної ради видавницт­ва «Криниця». Президент Київської громадської організації «За громадське суспільство», голова журі між­обласного екологічного фестивалю «Мости над Россю» (м. Корсунь-Шевченківський). Має нагороди «Заслужений працівник сфери послуг України», «Заслужений діяч естрадного мистецтва України», ордени «За заслуги» ІІІ ступеня, «Святого рівноапостольного князя Володимира Великого» III ступеня, «Золота медаль ВДНГ СРСР», нагрудний знак Київського міського голови «Знак пошани». Почесний громадянин м. Корсунь-Шевченківський. Ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Владлен Ковтун — прихильник здорового способу життя, вважає, що фізична культура — складова загальної культури людини. Займається аматорським волейболом, катається на роликах. Упродовж двох десятиліть — президент Федерації хокею на траві України від початку її заснування (1991–2011), Член Національного Олімпійського Комітету України, у 1999–2003 рр. — член його виконкому. Нині почесний президент Федерації хокею на траві України. Завдяки його сумлінній праці, ініціативі, енергії і відданості справі Федерація хокею на траві України отримала визнання Європейської та Міжнародної федерацій хокею. Так, українська хокейна дружина (жінки віком до 21 р.) тричі була призером Чемпіонатів Європи і посідала у 1996 р. — друге, 1998, 2000 рр. — треті місця. Провідні українські клуби успішно виступають на міжнародних аренах, зокрема, бориспільський «Колос» чотириразово ставав призером Кубка Європейських чемпіонів — у 2000–2003 рр. Сумське «Динамо» двічі було призером Кубка кубків Європи (1998, 1999). Українська жіноча хокейна збірна команда взяла участь у фіналі розіграшу Кубка світу у 2002 р. у м. Перт (Австралія). Вперше за короткий період існування цього виду спорту в Україні наші спортсмени вибороли право виступати в олімпійському відбірковому турнірі. Високе реноме Федерації підтверджує факт вручення Міжнародною федерацією почесного трофею Пабло Негре та надання траншу в сумі 100 тис. доларів США на придбання сучасного штучного покриття фірми «Політан», яке укладено на стадіоні у м. Вінниці (2004). У вересні 2003 р. національна хокейна дружина відстоювала свої позиції у фіналі Чемпіонату Європи (м. Барселона, Іспанія). Порівняно з 1999 р. (сьоме місце) їй вдалося зайняти п’яте місце. Найвище досягнення чоловіків — золоті медалі Чемпіонату Європи (Челенжер) у 2005 р. Особливо Владлен Кузьмович пишається двома досягненнями національної жіночої збірної: золоті медалі на Чемпіонаті Європи у закритих приміщеннях (2010) і бронзові медалі на Чемпіонаті світу (2011). Відданість і любов до цього виду спорту Владлен Кузьмович виклав у вір­ші «Гімн хокею на траві». Має диплом поваги за 2010 р. від Федерації хокею на траві Європи, підписаний президентом Федерації Мартіном Гьотерідженом. Життєве кредо: «Ніколи не буває забагато і ніколи не буває пізно».