Михайло Іванович Костюченко – визнач­на постать в історії української металургії. Він є прикладом людини, винятково відданої обраній справі, фахівця, який досяг висот наполегливою працею та постійним самовдосконаленням. Народився 30 вересня 1930 р. у с. Ротівка Сумської області. У 1934 р. родина переїхала до Дніпропетровська. Навчання у чоловічій середній школі № 2 закінчив із золотою медаллю та обрав фах металурга-прокатника. У Дніпропетровському металургійному інституті група МО-50-1 умовно поділилась на дві частини – молодих відмінників та старше покоління, майже «фронтовиків». Відповідно, упродовж усіх років навчання відбувалося своєрідне змагання поколінь. Зрештою, перемогла дружба і більша частина студентів, серед яких і Михайло Іванович, отримала червоні дипломи. З великою повагою ставилися майбутні фахівці до талановитих педагогів: О. П. Чекмарьова, К. Ф. Стародубова, Н. Ю. Тайца, К. П. Буніна. У пам’яті також прізвища Я. П. Ваткіна, М. М. Саф’яна, М. С. Мутьєва, О. О. Дін­ніка, Н. Ф. Ісаєнка та інших видатних науковців у своїх галузях. Творчий підхід до вирішення проблемних питань, як професійних, так і життєвих, що застосовувався у ДМетІ, Михайло Іванович запам’ятав на все життя і не раз використовував для створення високотворчої атмосфери в колективах, якими керував згодом. Трудове становлення Михайло Іванович розпочав у м. Кривий Ріг на місцевому металургійному заводі. Перша посада – вальцювальник, з 1956 р. – змінний майстер третьої бригади. Під керівництвом М. Я. Круподера та А. П. Лихорадова – видатних інженерно-технічних працівників, здійснювалось освоєння нового безперервного двониточного дрібносортного стану 250-1. Новий стан швидко налагодив ритмічну роботу та почав перевиконувати планові завдання. У 1958 р. Михайла Івановича призначили старшим майстром МС-250-1, а в 1959 р. призначили відповідальним за пуск нового стану в Китаї. У 1960 р. продовжив роботу на заводі старшим майстром безперервного дрібносортного стану 250-2, згодом – заступником начальника цеху з технології, з 1968 р. – начальником сортопрокатного цеху № 1 (СПЦ-1), де працювало п’ять прокатних станів зі штатом понад 2000 осіб. За роки роботи у СПЦ-1 вперше у світі отримано термозміцнений метал з прокатного нагріву, за що Михайло Іванович отримав звання Лауреат премії Ради Міністрів СРСР. Щорічно для обміну досвідом здійснювалися робочі поїздки до країн СРСР та закордону, у 1974 р. М. І. Костюченко відвідав ФРН з метою експертної оцінки працюючих станів і виявив, що краще радянських технологій не працюють жодні. Підтвердженням успішної роботи по раціоналізації та винахідництву в цеху для Михайла Івановича стала нагорода Міністерства металургійної промисловості СРСР «Відмінник з раціоналізації та винахідництва». Має понад 100 авторських свідоцтв на винаходи. У 1984 р. його підхід на особистій зустрічі відзначив перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький. У 1984 р. М. І. Костюченка було обрано депутатом Верховної Ради СРСР. Цей час став відправною точкою нового періоду професійної діяльності Михайла Івановича: у 1986 р. йому запропонували перейти у СПЦ-2. Прийнявши пропозицію, керівник з новим колективом СПЦ-2 під керівництвом М. І. Костюченка досягнуто збільшення строку служби агрегатів та технологій у 5 разів, а нагрівальних печей – у десятки разів. «Криворіжсталі» (нині – АрселорМiттал Кривий Рiг) Михайло Іванович присвятив 52 роки життя, у 2007 р. пішов на заслужений відпочинок. Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, лауреат державної премії України, почесними знаками «За заслуги» м. Кривий Ріг Дніпро­петровської області, почесним знаком «80 років Дніпропетровщині» та іншими. У 2004 р. був удостоєний звання Героя України з врученням ордена Держави. Маючи великий досвід управління колективами різного рівня, Михайло Іванович знає, що цю надскладну науку кожен, здебільшого, опановує методом самонавчання. Хотілося б, щоб її на високому рівні викладали у навчальних закладах, наприклад, у НМетАУ.