Професійний шлях Сергія Георгійовича Грищенка – яскравий приклад служіння обраній справі та Українській державі. Вчений, педагог, громадський і державний діяч, незважаючи на високі звання та посади, не любить гучних фраз, прагнучи бути корисним людям на ділі. Народився 30 червня 1950 р. у м. Запоріжжя. У Дніпропетровському металургійному інституті (філіал у м. Запоріжжя) навчався за спеціальністю «Фізико-хімічні дослідження металургійних процесів» (1967–1972), за фахом – інженер-металург. Трудовий шлях розпочав плавильником Запорізького заводу феросплавів, відслужив у Збройних силах. Значний період його трудової діяльності пов’язаний з Українським НДІ спеціальних сталей, сплавів і феросплавів у м. Запоріжжя (1974–1991), де спочатку займав посаду інженера, згодом – молодшого наукового співробітника, потім – завідувача групи, завлабораторією підготовки рудної сировини відділу феросплавів. Заочно закінчивши аспірантуру при кафедрі електрометалургії рідного вузу (1979), захистив кандидатську, а вже 1991 р. – докторську дисертацію. Став відомим фахівцем в галузі феросплавного виробництва, зокрема в питаннях металургійної оцінки рудної сировини, безвідходних технологій виробництва феросплавів, енергозбереження тощо. Набувши чималого виробничого досвіду, Сергія Грищенка у 1991 р. було призначено головним феросплавником щойно утвореного Державного комітету металургійної промисловості України (м. Дніпропетровськ). З 1992 р. він займав відповідальні посади у органах державного управління: начальник відділу, начальник Управління кольорової металургії та феросплавів, заступник міністра промисловості України (1995–1997); заступник міністра промислової політики, заступник міністра промислової політики – голова Державного департаменту золотовидобувної та золотопереробної промисловості, перший заступник міністра промислової політики України (1997–2000); заступник голови Державного комітету промислової політики України (2000–2001), заступник державного секретаря Міністерства промислової політики України (2001–2003), радник Віце-прем’єр-міністра України (2003–2005), заступник міністра промислової політики України (2005–2010). Присвоєно 2 ранг державного службовця. З 2010 р. Сергій Георгійович очолює ТОВ «Центр управління проектами у галузі геологічної розвідки, видобутку та переробки металургійної сировини «ЦУП «Трансгеорудмет». Авторитет, висока компетентність керівника сприяє вирішенню нагальних питань економічної галузі. Авторству вченого належить 13 монографій, 289 наукових праць та 44 винаходи. Плідно займається Сергій Георгійович також науково-педагогічною діяльністю: з 1996 р. – професор кафедри фізико-хімічних основ металургійного виробництва НТУУ «Київський політехнічний інститут» (за сумісництвом), з 2003 р. – науковий керівник – директор Міжгалузевого науково-технологічного центру з видобутку та переробки руд дорогоцінних металів «Дорогметтехнологія» НАН України (за сумісництвом). У 2003 р. обраний головою ради директорів На­ціонального об’єднання підприємств кольорової металургії – Науково-виробничого концерну «Укр­кольор­мет», з 1999 р. – віце-президент Української асоціації підприємств чорної металургії «Укр­мет». Рішенням Міжнародного феросплавного ко­мі­тету у 2013 р. призначений головою Розширеного програмного комітету по проведенню в Україні в 2015 р. Міжнародного конгресу феросплавників INFACON-14. Почесний член Ради директорів Української асоціації виробників феросплавів та іншої електрометалургійної продукції (1996). Дійсний член (академік) Академії інженерних наук України (1994). Цікавиться історією, зокрема, воєнною, мемуарною літературою. Багаторічно захоплюється моделюванням залізниць, будинків, міст і селищ, вдома має власної розробки макет розміром 2,5 х 3,5 м, який постійно удосконалює. Одружений. З Ларисою Анатоліївною навчалися в одному виші, вона працювала вченим секретарем Запорізького відділу НДІ автоматизації чорної металургії та викладачем інформатики у середній школі. Дві доньки за фахом юристи. Є дві онучки.