За вагомі досягнення у розвитку культури і мистецтва, збереження історико-культурної спадщини українського народу присвоєно почесне звання «Заслужений художник України» (2005). Народився 10 вересня 1950 р. в селі Зелена Красилівського району Хмельницької області. Вищу освіту здобував на графічному факультеті Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Дипломованим спеціалістом став у 1986 р. Після закінчення навчального закладу розпочав трудовий шлях у графічному цеху Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва, де працював до 1989 р. Своєю творчістю Валерій Олександрович активно сприяє інтеграції українського мистецтва до світової культурної спільноти. Так, із 1983 р. проводить активну виставкову діяльність як на території України, так і далеко за її межами. На рахунку визнаного художника 111 групових, республіканських і міжнародних художніх виставок та 142 персональні. Твори зберігаються у вітчизняних музеях, громадських організаціях й культурних центрах України та країн світу. Зокрема, Національному музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» Валерій Олександрович подарував 72 роботи з циклу «Розгойдані дзвони пам’яті», над яким працює останні 17 років. Цей вчинок – гідне підтвердження того, що в Україні ще залишилися свідомі громадяни і патріоти. З 1990 р. – член Національної спілки художників України.

Насичене творче життя художника відображене у понад 3000 творів живопису і 700 графічних листах, надруковано 277 публікацій і рецензій в газетах і журналах України і світу. Валерій Олександрович – лауреат премії імені Василя Стуса, Національної премії України імені Тараса Шевченка; нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом святого Архистратига Михаїла; нагрудним знаком «Знак пошани»; почесною відзнакою Міністерства культури і туризму України «За багаторічну плідну працю в галузі культури»; відзначений Почесною грамотою Київського міського голови, «Благословенною грамотою», Подякою Прем’єр-міністра України. Життєве кредо Валерія Олександровича найповніше відтворює глибинну суть його полотен: «Я творю для того, щоб люди не забували, що в них є душа. А, кажуть, вона вічна…»