Народився 14 січня 1926 року в с. Бабанці Уманського району на Черкащині в родині вчителів. У 1942 році вступив до Воронезького авіаційного інституту (м. Ташкент, Узбекистан) на факультет авіаційного моторобудування. 1944 року перевівся до Харківського авіаційного інституту, який закінчив за спеціальністю «Інженер-механік авіаційного моторобудування» (1948 р.). Трудову діяльність розпочав на посаді старшого інженера і заступника командира 256 авіазагону, потім був головним інженером — заступником командира 127 об’єднаного авіазагону, заступником головного інженера Красноярського територіального управління Цивільного повітряного флоту (1948–1953 рр.). У 1953–1960 роках займав посаду начальника учбової частини Харківського авіаційного інституту, з 1963 до 1970 року — секретар парткому, від 1972 до 1999 року завідував кафедрою технології металів і авіаційного матеріалознавства. Керував впровадженням будівництва цехів, ділянок та розробкою імпульсних технологій більш ніж на 60 підприємствах України, країн СНД та далекого зарубіжжя. В цей же час був керівником сектора імпульсної металообробки та заступником голови наукової Ради Державного комітету СРСР з науки і техніки Ради Економічної Взаємодопомоги. У 1981 — 1998 роках займав посаду декана факультету авіаційних двигунів. З 1999 року Володимир Карпович є директором Науково-дослідного інституту нових технологій та матеріалів аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». З 1983 р. очолює наукову школу імпульсної металообробки. Основний напрям наукової діяльності В.К. Борисевича — імпульсна обробка матеріалів, одержання складних деталей з важкодеформу-ючих матеріалів та одержання вибуховими методами нових матеріалів з наперед заданими властивостями, включаючи холодний синтез речовин. Життєве кредо Володимира Карповича: «Наука, наука і ще раз наука та потрібні для цього досліди» є девізом істинного науковця, адже під його керівництвом захищено 98 кандидатських та 8 докторських дисертацій. Він є автором понад 600 друкованих праць та винаходів, в тому числі 6 підручників для вищої школи та 3 монографій. Улюблений вислів: «Безглуздих ідей не буває» підтверджує свою життєдайність, враховуючи, що Володимир Карпович має 250 патентів на винаходи, 30 з них за кордоном, та є заслуженим винахідником УРСР (1978 р.). Академік Української академії наук (з 2002 р.) та Академії інженерних наук України (з 1992 р.). Лауреат премій в галузі науки і техніки: Ради Міністрів СРСР (1956 р.) «За впровадження цехів штамповки вибухом на підприємствах СРСР», Державної премії України (2001 р.) «За впровадження імпульсної технології на підприємствах України», премії ім. Платона УАН (2005 р.). Має державні нагороди: 2 ордени «Знак Пошани» (1971 р., 1980 р.) та медалі «За освоєння цілини»( 1968 р.), «Ювілейна В.І. Леніна» (1970 р.), «Ветеран праці» (1985 р.). Крім того, нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР в 1986 році та медаллю «Петра Могили» Міністер-ством освіти та науки України в 2008 році. Має вищі відзнаки майже всіх оборонних міністерств СРСР, а також диплом Пошани, дві золоті, одна срібна і одна бронзова медалі ВДНГ СРСР. Володимир Карпович з дружиною Людмилою Михайлівною виховали доньку Ірину та сина Володимира. Син — кандидат технічних наук, доцент Харківського аерокосмічного університету, та внуки (Тимур, Валентин, Олег) продовжують справу батька і дідуся.