Вагомий слід у театральному мистецтві належить Ігорю Олександровичу Борису, який став режисером понад 100 вистав і театралізованих видовищ різних жанрів. Вони з успіхом проходили на сценах багатьох професійних театрів як України, так і за її межами — у Польщі, Росії, Канаді, вражаючи самобутністю й своєрідністю. Народився 12 січня 1952 р. у с. Роздол Миколаївського району Львівської області. У 1970 р. вступив на театральний факультет до Київського інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю «Режисер драматичного театру». У 1980–1982 рр. стажувався в Академічному театрі імені Є. Вахтангова в м. Москва під керівництвом народного артиста СРСР Євгена Симонова. У 1983–1996 рр. працював головним режисером Запорізького театру для дітей та юнацтва, Івано-Франківського державного академічного драматичного театру імені І. Франка й Харківського державного академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Серед безлічі поставлених вистав знаковими стали «Навіки дев’ятнадцятилітній» Г. Бакланова (1985), «Мама і нейтронна бомба» Є. Євтушенка (1986), «Диктатура совісті» М. Шатрова (1987), «Плаха» Ч. Айтматова (1988), «Собаче серце» М. Булгакова (1989), «Украдене щастя» І. Франка (1993), «Три сестри» А. Чехова (1996), «Майська ніч» М. Гоголя (2009). Вони принесли перемогу в багатьох конкурсах і фестивалях. У різний час увагу театральної спільноти й публіки привернули такі вистави, як «Дикий ангел», «Васа Железнова», «Гедда Габлер», «Маруся Чурай», «Іванов», «Шрами на скалі», «Іуда Іскаріот», «Король Лір», «Ніч перед Різдвом», «Езоп», «Маска», «Нестор Махно», «Княгиня Ольга», «Апостол Андрій», «Скіфи». Нині Ігор Олександрович працює деканом факультету театрального мистецтва Харківської державної академії культури, є професором кафедри режисури Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського. Рідна академія завдячує йому новаціями. Саме він у 2004 р. заснував у її стінах кафедру майстерності актора, а в 2005 р. — Експериментальну майстерню театральних досліджень ­«ЕКМАТЕДОС». Основним прикладним і науково-навчальним напрямом кафедри майстерності актора й спеціалізації «Актор драматичного театру та кіно» є намагання створити універсальний метод, у якому поєднуються традиції українського театру, поетичного україн­ського кінематографу, дослідження світових театральних шкіл і сучасні пошуки нового в структурі різних жанрів і видів — від театру абсурду до постпостмодерну. У 2008 р. на базі кафедри майстерності актора створено нову експериментальну методику й систему під назвою «ПАСВІС» — паралельний світ існування, яку втілили у виставі за твором О. Олеся «Осінь», показаній на І міжнародному фестивалі «Натхнення» у м. Києві. Як науковець І. О. Борис не одне десятиліття бере участь у міжнародних та всеукраїнських конференціях, круглих столах, майстер-класах і друкується у різноманітних виданнях. Теоретичні та практичні елементи техніки роботи актора в театрі та кіно професор розкрив у монографії «Таїнство творіння актора та режисера». На різних етапах життя театрал долучався до громадської діяльності. У 1987–1991 рр. входив до депутатського корпусу міської ради м. Івано-Франківська. Значно пізніше — у 2001–2005 рр. очолював міжобласний союз театральних глядачів України в м. Харків. Життєве кредо Ігоря Олександровича Бориса: «Спокій у житті й відчуття тиші у творчості».