|
До віночка в’язали кольорові стрічки. Посередині світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці, ліворуч і праворуч від неї дві жовті – символ сонця, за ними світло- і темно-зелену – символи живої природи, краси і юності. Далі синю й блакитну – символи води і неба. Потім з одного боку жовтогаряча –
символ хліба, а з другого – фіолетова – символ розуму, потім малинова – символ щирості та рожева – символ багатства. По краях в’язали білі стрічки – символ чистоти. На лівій внизу вишивали Сонце, а на правій –
Місяць.
Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. Для українців – це верба, калина, барвінок, соняшник. Верба – символ краси, неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку – виросте дерево. З давніх-давен в Україні вербу вважали святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався «Вербним». На Вербному тижні у неділю святили вербу. Освячені гілочки служили оберегом. Барвінок – символ вічності. Це вічнозелена окраса наших гаїв і садів зі скромними синіми квіточками.
В ній прихована могутня цілюща сила – перемагати тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов. Калина – символ краси, кохання, щастя. У сиву давнину її пов’язували з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, 3орі. Тому і назву свою калина має від давньої назви Сонця-Коло. Як оберіг калину саджали біля хати, із ягід робили намисто, прикрашали нею весільні короваї, вінок нареченої. Соняшник – символ Сонця, життя, радості.
Найулюбленішим птахом українців, без сумніву, є лелека, який символізує батьківську любов, сімейні цінності, плодовитість. Це – символ сімейного благополуччя, миру, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, його обходять хвороби, злидні, нещастя. Українці вірили, що за розорення лелечиного гнізда – кара вогнем. Лелека – провісник весни, відродження природи. Він приносить дітей до родин. Вважають, коли дівчина вперше весною побачить лелеку високо в небі, то цього року обов’язково вийде заміж, а якщо вже в гнізді –
то ще залишиться в батьківському домі.
|
Символи у широкому розумінні – це образи, наділені невичерпно багатою значущістю. Вони виникають як результат пізнання людиною навколишнього світу та нероздільно пов’язані із світоглядом та життєвою практикою.
Кожний народ має свою систему символів, що успадковані ним від далеких предків та передаються від одного покоління до іншого у спадок. Символи є невід’ємною частиною історії народу та його способу життя. Українці є давньою хліборобською цивілізацією, тому символи сонця, родючої землі, колосся притаманні її знаковій мові.
В III тисячолітті до н.е. на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена культура, яка вперше була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі поблизу с. Трипілля і тому отримала назву трипільської. Носії цієї культури
знаходилися на високому рівні свого економічного та духовного розвитку. Багато символів трипільців, які віддзеркалюють їхнє світосприйняття, простежуються в українській культурі. Трипільці усвідомлювали світ –
Всесвіт – єдиним і неподільним, і зображували його у своїх розписах тривимірним. Найвище – Небо – хвиляста лінія біля вінців посуду; нижче – Небесні Сили (сонце, місяць, зірки тощо), які зумовлюють життєдайний коловорот природи); ще нижче – Потойбічний світ –
дві паралельні лінії. Таке світосприйняття властиве і для української народної творчості. У гончарстві переважна більшість посуду –
миски, горщики, глечики, кухлі – і формою, і розписом аналогічні трипільському посуду. Зображене на трипільських виробах Древо Життя є одним з найулюбленіших сюжетів українців, зокрема у вишивці. Образ Великої Матері – Берегині роду, один із священних символів трипільців, став найпоширенішим і в народній вишивці числених рушників, сорочок, витворений мовою геометричних орнаментів буквально по всій Україні.
З давніх часів яйце вважається символом безсмертної душі, втіленням життя та Все-
світу. Тому писанка є одним із найулюбленіших народних символів, що супроводжує українців багато століть. На думку деяких дослідників, писанки існували вже у слов’ян-язичників та були символом сонячного культу. Птахи – це вісники весняного воскресіння, сонця, а їх яєчка – емблема сонця, життя, відродження.
Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька, або безконечник – це символ початку і кінця. Тригвер, або триніг, символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших –
повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя, четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічною була і кольорова гама писанки: червоний колір – радість життя, любов; жовтий – місяць і зорі, урожай; зелений – багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний – чисте небо, здоров’я; бронзовий –
матінка-земля; чорно-білий – пошана до померлих родичів, їхніх душ.
Віра у дивовижну силу писанок була величезною. Писанки використовували як символ кохання, даруючи їх своїм обранцям.
У народній медицині ними «викачували» хвороби. Свячені писанки закопували у землю на добрий врожай, клали у домовину, в ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі.
Із запровадженням християнства поступово змінюється і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри у Воскресіння
Ісуса Христа, як символа всепрощення.
Рушник – ще один національний оберіг, народний символ України. Все життя українців пов’язане з рушником. Хліб-сіль на вишитому рушнику – висока ознака гостинності. Рушником ушановували появу немовлят в родині, одруження, зустрічали рідних і гостей, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка чи коханого, проводжали людину в останню путь. Глибоко символічною була вишивка рушників, яка різнилася залежно від їх функціонального призначення. Кольорова гама та візерунок розповідали про кохання, вічність життя, журбу.
Для українського народу здавна традиційним оберегом був вінок. Не лише дівчата прикрашали ним себе, а й досить часто його використовували як елемент декорування будинку. Зображення вінків завжди було на одязі, скатертинах, рушниках. І, звичайно, він є незмінним атрибутом свята Івана Купала. Купальські ворожіння без нього були просто неможливими. Незаміжні дівчата вірили, що той, хто спіймає її вінка, пущеного на воду, в ніч з 6 на 7 липня, і стане її супутником на все життя.
Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. До українського віночка вплітали різноманітні квіти, в одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка у віночку щось символізувала: троянда – кохання; біла лілія – символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії; волошка – простота, ніжність; вереск – самостійність; дзвоник польовий – вдячність; лавр – успіх, слава; мальва – краса, холодність; півонія – довголіття; ромашка – мир, ніжність, кохання; безсмертник – здоров’я роду людського; калина – символ краси та дівочої вроди, символ України. Весільний вінок, навіть паперовий, обов’язково повинен містити символ вірного кохання – барвінок. Цей вінок –
оберіг від лихого ока.
З народних символів беруть свій початок владні символи різних епох. Символами влади військової старшини були клейноди, до яких належали корогва (прапор), бунчук, булава та її різновиди (тростина (палиця) та пірнач), каламар, литаври та печатка. Зберігалися клейноди в приміщенні військової скарбниці на території січової фортеці. Булава, пірнач та литаври були срібними, верхівка бунчука – золотою. Клейноди були святинею Січі, їх втрата вважалась великою ганьбою. Перші клейноди Запорозькій Січі були даровані польським королем Стефаном Баторієм
у 1576 р. Герб Запорозької Січі – козак з шаб-
лею при боці і рушницею на лівому плечі –
був зображений на січовій печатці. Він був основним елементом герба Війська Запорозь-
кого, а згодом і Гетьманщини. Більшість істориків вважають часом появи останнього 1578 р.,
коли, за переказами козацьких літописців, запорозькому гетьману Я. Оришовському польський король Стефан Баторій разом з іншими козацькими клейнодами прислав «… на печаті герб – рицар з самопалом і на голові ковпак перекривлений». Найдавніший з відомих відбиток печатки із зображенням козака з мушкетом зберігся на універсалі гетьмана
Г. Лободи, виданому в Корсуні 31 серпня 1595 р.
Протягом XVI–XVIII ст. козак з мушкетом карбувався на печатках українських гетьманів, органів управління Гетьманщини тощо. Згідно з ордером гетьмана К. Розумовського від 19 (08) березня 1755 р., відтворювався на полкових та сотенних прапорах.
Символом Галицько-Волинської держави був золотий лев. Вперше зображення лева зустрічається на печатці галицько-волинських князів Андрія II та Лева ІІ, котрі називали себе правителями усієї Русі, Галича і Володимира. Існує версія, що лев був знаком династії Романовичів, однак з першої половини XIV ст.
він стає територіальним гербом Галицько-Волинської держави, адміністративним центром якої був Львів. Найдавніша відома міська печатка прикріплена до пергаментної грамоти Львівського магістрату 1359 р. На ній зображено лева, який крокує, у відчиненій міській брамі з трьома зубчастими баштами і бійницями.
На основі народних символів та символів українських державних утворень різних часів постали державні символи сучасної України – її герб та прапор.
Основним елементом українського герба є тризуб – давній символ влади, державності. Важко визначити точно, коли він з’явився на наших землях. Із найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, своєрідний оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка в літописах про такі знаки належить до Х століття.
Згодом тризуб стає гербом Київської держави та великокнязівським знаком – використовувався династією Рюриковичів як родовий герб, хоча інколи зображувався з незначними змінами. Зображення тризуба спершу з’являється на печатці Святослава Ігоревича. Згодом він карбується і на срібниках великого князя Володимира. Існує багато версій щодо походження тризуба. Тризуб пов’язують як з релігійною емблематикою, так і з матеріальною сферою життя людини. Крім монет, тризуб знайдено на цеглинах Десятинної церкви, плитках Успенської церкви у Володимирі-Волинському, а також на рештках інших церков, фортець, предметах побуту, печатках тощо.
За часів відродження української держави, а саме 12 лютого 1918 р. Мала Рада УНР, а згодом і Центральна Рада – 22 березня 1918 р., на пропозицію Михайла Грушевського, затвердили тризуб як основний елемент великого і малого державного гербів УНР. Автором проектів був Василь Кричевський. 22 березня 1918 р. також було затверджено зображення великої та малої печаток УНР зі знаком тризуба. Він відтворювався також на державних кредитових білетах (банкнотах) УНР, а згодом і Української Держави.
Тризуб залишався основною частиною гербу Української Держави як за часів гетьманату (автори проектів Г. Нарбут, О. Красовський, В. Модзалевський, В. Кричевський
та ін.), так і за часів Директорії. Тризуб був ем-
блемою Українського чорноморського флоту, різних національних і церковних об’єднань. 15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України затвердив тризуб (з хрестом) державним гербом.
За часів радянської влади зображення тризуба було заборонено, сприймалося як символ українського націоналізму та самостійності.
Після відновлення української національної державності, Верховна Рада України своєю Постановою «Про Державний герб України»
від 19 лютого 1992 р. затвердила золотий тризуб на блакитному тлі, як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави. За Конституцією України голов-
ним елементом великого Державного герба
України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) – малий Державний герб України.
Іншим важливим символом української державності є козак з мушкетом. Козак з мушкетом входив до зображення великого герба за часів визвольних змагань, а сьогодні згідно з Конституцією є обов’язковим елементом Великого Державного Герба, який досі так і не затверджений.
Іншим важливим атрибутом державності, який спирається на національні символи, є державний прапор.
Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. Жовтий колір – це колір пшеничної ниви та сонця.
А блакитний – колір чистого неба та води, без якої нема життя на землі. Тому народ України обрав поєднання цих кольорів для свого прапора. Жовто-сині кольори використовувалися на гербі Руського королівства XIV ст. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У XVIII ст. козацькі прапори Війська Запорозького часто вироб-
лялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. 1848 р. галичани використовували синьо-жовтий прапор як національний. У 1917–1921 рр., за доби виз-
вольних змагань, стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави. 13 листопада 1918 р.
був затверджений синьо-жовтий прапор Західноукраїнської Народної Республіки.
15 березня 1939 р. державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг. Порядок кольорів був затверджений Постановою Української Національної Ради
від 27 червня 1949 р., яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо(блакитно)-жовтий.
Протягом ХХ ст. біколор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянського режиму.
26 квітня 1988 р. Ю. Волощак вперше в Україні підняв національний прапор у Львові на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи. 14 березня 1990 р. у Стрию, першому з українських міст, підняли національний прапор над будівлею міської ради.
У березні-квітні 1990 р. він був офіційно визнаний місцевими органами у Тернополі, Івано-Франківську, Львові. 24 липня 1990 р. на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор.
23 серпня 1991 р. група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради. Саме цей день був визнаний Днем Державного Прапора України, про що свідчить Указ Президента України Леоніда Кучми від 23 серпня 2004 р.
Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.
4 вересня 1991 р., після проголошення Незалежності України, синьо-жовтий національний прапор урочисто піднято над будинком парламенту. 28 січня 1992 р. Верховна Рада України юридично закріпила за синьо-жовтим стягом статус офіційного прапора країни.
Вперше український прапор на морському торгівельному судні був піднятий 12 лютого 1992 р. в іспанському порту Валенсія за ініціативою капітана т/х «Кременчук» (ЧМП) В’ячеслава Кисловського. Рішення про піднімання на судах українського прапора було прийняте пізніше. 11 вересня 1992 р. відбулося його перше офіційне урочисте піднімання на пасажирському теплоході «Іван Франко» в Одеському порту.
Символи супроводжують людину все життя, постійно нагадуючи про національну приналежність, національну гідність. Вони нагадують про найдорожче – рідну мову,
родину та країну.