СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ




Синиця Олександр Федорович

Синиця

Олександр Федорович

Суддя Київського апеляційного господарського суду

За особливі заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, охорону конституційних прав і свобод людини, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового і службового обов’язку присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України» (2008). Народився 7 січня 1952 р. у с. Орлівка Новгород-Сіверського району на Чернігівщині в робітничій родині. Батьки – Федір Оврамович та Софія Іванівна – змалку навчали сина працьовитості, чесності і справедливості, повазі до людей. На все життя закарбувалася в серці їхня наука, і навіть зараз, будучи шанованим юристом, Олександр Федорович часто згадує батьківські уроки. Навчався у середніх школах № 4 та № 1 у м. Ічня Чернігівської області. До батьківського навчання додалася наука перших учителів, котрі прищеплювали любов до рідного краю, Батьківщини та її історії, якою б суперечливою вона не була.

Враховуючи здібності до малювання, йому пророкували майбутнє художника.­ Однак трудовий шлях майбутнього судді­ розпочався у 1970 р. не з пейзажів рідного краю, а зі справжньої чоловічої роботи шофером в Ічнянському райоб’єднанні «Сільгосптехніка». Продовжив гартувати характер в армії, під час служби в окремому батальйоні хімічного захисту (м. Харків). Проя­вив активність і прагнення до підкорення нових вершин, на завершення служби отримав звання молодшого лейтенанта і пропозицію залишитися на посаді політпрацівника. Саме в цей час Олександр Федорович зробив чи не найважливіший вибір свого життя: працювати на ниві справедливості і правди. Тож у 1973 р. він успішно склав іспити для вступу до Харківського юридичного інституту. Навчання на слідчо-криміналістичному факультеті Олександр Федорович поєднував з роботою в художній майстерні інституту. У 1977 р. зі стін навчального закладу він вийшов дипломованим юристом.

Слідчий Уманського міськрайвідділу внут­рішніх справ Черкаської області – перша посада за омріяною спеціальністю, старт професійної кар’єри Олександра Федоровича.

У цей час, до 1980 р., він починає практично застосовувати знання, здобуті в інституті. Та доля знову повертає його у Збройні сили СРСР: Москва, космодром «Байконур», робота військовим дізнавачем. Відмінне виконання обов’язків на будь-якій посаді вже стало закономірністю для Олександра Федоровича і його знову запро­шують залишитися в армії, та юридичне майбутнє України для нього було набагато важливішим. На Батьківщину повернувся у 1982 р. й одразу з головою занурився у правову роботу в народному господарстві. Згодом – державний арбітр Держарбітражу при Черкаському обл­виконкомі (1987), а потім – суддя і заступник голови арбітражного (господарського) суду Черкаської області (1991–2002). Протягом 1989–2002 рр. був обраний головою Черкаської обласної організації Спілки юристів України, членом Ради Спілки юристів України та членом Світового конгресу українських юристів. З 1994 по 1999 рр. був членом Ради суддів України. З 2002 р. Олександр Федорович обіймає відповідальну посаду судді Київського апеляційного господарського суду. Досвідчений юрист, професіонал своєї справи. В розбудові правової держави і забезпеченні верховенства права сприяє і досвід, одержаний під час вивчення систем управління і судочинства в США: штати Айова (1997), Аризона (2008); континентального права країн Європи (2004-2008) та практики Європейського суду з прав людини (Страсбург, 2008). Набутими знаннями з 2004 р. ділиться з молодим поколінням юристів в Академії суддів України, викладає застосування судами Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Загальний стаж роботи Олександра Федоровича в галузі права становить понад 35 років, в системі господарських судів – понад 25 років, тож має що відповідати на всі запитання молодих юристів. Як виявилось, правду і справедливість нелегко відстояти у будь-які часи. Цю ношу несе на собі кожне покоління, якому небайдуже майбутнє країни, стан правосуддя та повноцінного функціонування судової системи, правоохоронних органів. Навіть затягування із судово-­правовою реформою через незавершення перерозподілу економічного потенціалу, а відповідно, – через відсутність консолідованої волі політичних сил, не може змінити принципові позиції покоління, сформованого за демократичної відлиги шістдесятих. Все, що на сьогодні є гуманітарним та правовим здобутком суспільства, значною мірою зберігається та розвивається за участі всіх юристів-суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів, юристів у галузі управління та економіки, які безпосередньо працюють з громадянами країни і чесно виконують свої обов’язки. На сьогодні Олександр Федорович – суддя­ I кваліфікаційного класу, почесний працівник арбітражного суду України, почесний працівник господарського суду України. За багаторічну самовіддану працю неодноразово нагороджений відзнаками державних установ та громадських організацій. В душі відомий суддя залишився митцем: вільний час присвячує фотографуванню, разом із дружиною, Світланою Миколаївною, чаклують на дачі. Щасливий батько двох дітей, які плідно працюють на благо держави. Донька Наталія – спеціаліст банківської сфери, а син Володимир – юрист з міжнародного права.