СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ



Трінус Федір Петрович
Трінус
Федір Петрович
Завідувач відділу протизапальних та анальгезуючих
засобів Інституту фармакології та токсикології
Академії медичних наук України, доктор медичних
наук, професор, член-кореспондент Hаціональної
академії наук України, Академії медичних наук
України, Російської академії медичних наук, лауреат
Державної премії України, заслужений діяч
науки та техніки України

Федір Петрович належить до славетного і давнього роду Трінусів. За переказами, прізвище виникло за часів козацтва: якось, коли воїну розрубали ніс на три частини, гетьман гукнув на нього: «Трінус!!!». Відтоді потомки хороброго козака з гордістю носять це прізвище, відстоюючи незалежність Вітчизни і затято борючись проти загарбників. Народився відомий вчений 25 лютого 1924 року в с. Старий Любар на Житомирщині в чесній, трудолюбивій сім’ї. Його батьки, Петро Васильович Трінус та Анастасія Павлівна (дівоча – Вигнич), з 11 дітей виростили і виховали 7. Чоловіки в сім’ї отримали вищу освіту, а жінки середню, але усі стали чесними, порядними і працьовитими людьми. Справжнім взірцем на все життя для Федора Петровича став батько — Петро Васильович, який, залишившись у 10 років сиротою, опікувався молодшими братами та сестрами: Григорієм, Танасом, Марією і Анною. Спочатку сирота пас коней у хазяїна, потім його забрали в артіль до шевця в помічники. Там він швидко освоїв ремесло та став справжнім фахівцем. Зроблені ним черевики витримували всі випробування і не промокали, адже цвяшки у майстра були дерев’яними. Також Петро Васильович знався трохи в медицині, робив різні лікувальні настоянки. Був мудрою і чесною людиною, ніколи чужого не брав і дітей так виховував, говорив: «Це не твоє, воно тобі не потрібне». Пройшов усю Першу Світову війну, дивом вижив при газовій атаці, але на все життя ушкодив легені. Допомагати людям і хоробро захищати рідну землю – 2 речі, які добре засвоїв син — Федір Петрович, тому і обрав Житомирську фармацевтичну школу. Закінчивши її у 1941 році з відзнакою, 16-річний юнак почав працювати в сільській аптеці, а згодом став начальником аптеки в м. Романів (нині Дзержинськ). Шлях до вищої освіти перервала війна. Ф.П. Трінус, як і його предки, виборював незалежність Батьківщини, пройшов Велику Вітчизняну війну з 22 червня 1941 року по 9 берез­ня 1944 року. Приймав участь в партизанському рухові, неодноразово відзначився при виконанні складних завдань, під час одного з них був тяжко поранений, пролежав 40 днів без тями, а за цей час батьки отримали похоронку на сина. Та доля оберігала Федора Петровича для його високої мети. Пізніше, вже в 1970-ті роки, він їздив на могилу і бачив там своє прізвище і дату своєї смерті. У 1952 році відмінно закінчив Київський медичний інститут. У стінах цього ж інституту, на кафедрі фармакології, пройшов шлях від аспіранта до доктора під керівництвом академіка О.І. Черкеса. Від 1965 року керував лабораторією фармакології Науково-дослідного інституту фармакології і токсикології, а в 1968–1987 роках — директор цього інституту. З 1987 року завідував відділом Інституту фармакології і токсикології Академії медичних наук України. У різні роки очолював Українське наукове товариство фармакологів, Республіканську проблемну комісію «Фармакологія», Міжвідомчу секцію Академії наук і МОЗ України із лікарських препаратів, був токсикологом України, головним науковим співробітником Державного фармакологічного центру та заступником голови вченої ради МОЗ України, членом президії вченої медичної ради Міністерства охорони здоров’я України, член-кореспондент трьох академій наук, член редакційної ради 2 журналів, член Спеціалізованої ради при Інституті фармакології та токсикології Академії медичних наук України. Професор Ф.П. Трінус — відомий багато­сто­рон­німи дослідженнями в галузі механізмів дії нестероїдних антифлогістиків, якими також займалися шведські та англійські вчені і отримали Нобелівську премію, «неопіоїдних анальгетиків», протипухлинних засобів та антидотів. У співавтор­стві з ним вивчено та впроваджено у клінічну і ветеринарну практику нові лікувальні препарати (амізон, піримідант) та антидоти (антиціан, алоксим). Автор понад 400 наукових праць, у тому числі 4 монографій, 165 авторських свідоцтв, 5 патентів. Основні наукові праці: «Фармакотерапевтический справочник», який витримав 9 видань, останнє 1998 року; монографії «Нестероидные противовоспалительные средства» (1987р.).

Під його безпосереднім керівництвом захищено 10 докторських та 16 кандидатських дисертацій. Нагороджений орденом «Жовтневої револю­ції», «Вітчизняної війни» І ступеня, «Знаком пошани» та 9 медалями, серед них «За відвагу» і «Захиснику Вітчизни». Надзвичайно пишається Федір Петрович своїми дітьми і рідними. У нього була прекрасна дружина Трінус (Рябуха) Олена Кирилівна, яка все своє життя трудилася на благо науки та людей, працюючи в інфекційному відділенні Науково-дослідного інституту. Син Костянтин та донька Анна продовжують важливу справу батька. Костянтин Федорович є науковим керівником Київського центру невроотології, доктором медицини Вюрцбурзького університету, редактором міжнародного журналу «Neurootology newsletter», нагороджений медаллю ім. К.Е. Ціолковського Федерації космонавтики СРСР за видатний внесок у теорію космонавтики. Його дочка Люба живе в США. Анна Федорівна є кандидатом медичних наук та разом із чоловіком Леонідом Георгійовичем працює в «Інституті кардіології імені академіка М.Д.Стражеска». Порадували Федора Петровича і внуки: Катерина обрала фах філолога, а Юрій закінчив 11 класів. Велика рідня Ф.П. Трінуса — це значні турботи, хвилювання і в стократ більше любові, вірності, підтримки. Нині — це брат Володимир Петрович (1933 р. н.), офіцер, підполковник запасу, і його дружина Таміла Йосипівна, філолог, їхні діти В’ячеслав (з онуками Машею та Микитою) і Валентина (з онуками Денисом та Олександром). Також підтримує брата сестра Надія Петрівна (1928 р. н.), яка все життя пропрацювала у військовій частині Київського військового округу машиністкою і має дочку Жанну — головний бухгалтер. У серці Федора Петровича завжди жива пам’ять про братів і сестер, що вже відійшли, він не припиняє опікуватися їхніми дітьми та внуками, як колись і його батько. Найстаршою в сім’ї Трінусів була Галина Петрівна (1919–1972 рр.) – учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, донька Ірина — відомий лікар-гінеколог в Бердичеві та син Олександр – приватний підприємець. Брат Федора Петровича Григорій (1926–2001) — мав вищу освіту, біолог за фахом, деякий час працював в колгоспі, а по закінченні навчального закладу працював директором сільської школи, потім учителем біології в київській школі. Займався зі школярами в Будинку юних натуралістів в Київському зоопарку, його дружина Таїсія Федорівна була медиком. Син Валерій — лікар-терапевт, син Анатолій — юрист. Сестра Федора Петровича Лідія Петрівна (1935–1989рр.) працювала в Науково-дослідному інституті машиністкою, у відділі кадрів «Совтрансавто», має доньок Ларису та Світлану. Світлана Григорівна є головним бухгалтером в міністерстві, її сини Сергій та Денис є приватними підприємцями. Лариса Григорівна – менеджер на швейній фірмі, має доньку Людмилу та сина Віталія. Віктор Петрович (1940–1995), наймолодший брат в сім’ї Трінусів, мав вищу освіту, працював головним бухгалтером в Міністерстві фінансів України в Контрольно-ревізійному відділі. Крислате і велике родове дерево Федора Петровича ще раз підтверджує — славним і велич­ним є давній рід Трінусів!



Батьки вченого, 8 січня 1956 р.



Рід Трінусів