СТВОРЮЄМО ЦІННІСТЬ








Нечипоренко
Валерій
Петрович



Випускник фізико-математичного факультету

Прозаїк, публіцист
Нечипоренко Валерій Петрович

Валерій Нечипоренко народився 30 серпня 1955 року в місті Коростень Житомирської області в сім’ї службовців. У шістнадцять років вступив на фізико-математичний факультет Житомирського педагогічного інституту. Після навчання за направленням спершу працював шкільним вчителем. У цей час за порадою і за підтримкою свого інститутського викладача почав збирати матеріал для кандидатської дисертації та друкувати в пресі гострі публіцистичні статті. Останнє не сподобалося шкільному керівництву і Валерію Петровичу довелося шукати нову роботу. Однак з журналістикою він не порвав: спершу був активним кореспондентом-позаштатником, а після публікації у всесоюзному виданні редактор районної газети «Радянське Полісся» запропонував йому місце кореспондента сільгоспвідділу. А оскільки про цю галузь народного господарства Валерій Петрович мав досить віддалене уявлення, йому довелося ночами вивчати «Агромінімум голови колгоспу». Цей важкий досвід на все життя утвердив його в думці, що будь-яка людина у скрутній ситуації здатна швидко опанувати практично будь-яку нову професію. Наступні чотири роки стали часом успішної творчості. Складні родинні обставини (тяжка хвороба доньки) змусили Валерія Петровича докорінно змінити звичний лад життя і оселитися в передмісті Житомира. Відтоді працював у редакції обласної газети «Радянська Житомирщина». За два роки Валерій Нечипоренко очолив відділ інформації і вступив на факультет журналістики Київської ВПШ, який заочно закінчив 1991 року. 1988 рік у житті Валерія Петровича став потрійно щасливим: у нього народився син, родина отримала квартиру і таємним голосуванням його обрали головним редактором новоствореної обласної газети «Житомирський вісник» – першого в області і другого в Україні недержавного незалежного від КПРС видання. За керівництва Валерія Нечипоренка редакція перетворилася на видавниче об’єднання, до складу якого увійшли обласна газета, всеукраїнський літературний журнал «Авжеж!», міжнародний українсько-американсько-японський журнал «Заручники Чорнобиля», книжкове видавництво, торгівельна мережа. При об’єднанні існував доброчинний «Фонд переселення в екологічно чисті місця

жителів радіаційно забруднених територій», що сприяв переселенню в окремі просторі будинки дев’яти багатодітних родин, а також придбав понад 5 тонн новітнього медобладнання для «причорнобильських» лікарень. 1992 року Валерій Петрович створив рекламно-виборчу фірму «Око» і став її директором. До складу фірми входили друкарня, «Ділова газета», видавництво, два магазини, чотири майстерні, будівельний підрозділ. Відтоді успішно брав участь у багатьох виборчих кампаніях як PR-менеджер, керівник передвиборної соціологічної служби, керівник передвиборного штабу, і жодного разу не програвав. 1996 року – переїхав до Києва, де працював відповідальним секретарем української редакції газети «Фінансова Україна», редактором відділу науки газети «День», редактором відділу міського життя газети «ВВ». 1998 року створив і півтора роки редагував всеукраїнську газету «Індустрія», що захищала інтереси вітчизняних товаровиробників. Від 1999 року працює заступником генерального директора УНІАН, вважаючи роботу тут найбільшим своїм успіхом. Поруч з цим Валерій Петрович має власний бізнес, пов’язаний із соціологією і політичним консультуванням. Як прозаїк дебютував з повістю у журналі «Дніпро» 1985 року. Від 1988 р. видав 15 художніх і науково-популярних книг, серед них: сатиричні оповідання «Дивні люди», роман «Сердите покоління», збірка повістей і роман «Вечірні прогулянки на старому велосипеді», книга епіграм «Півтори тисячі слів». 1995 року став першим українським письменником, який опублікувався в Інтернеті. Упродовж 1999–2001 років був видавцем і редактором «Української електронної роман-газети». З 2000 року член журі Всеукраїнського щорічного фестивалю сучасної української лтератури «Просто так», директор ПП «Дирекція фестивалю». З 2007 року веде щотижневу публіцистичну авторську рубрику в газеті «Правда України», друкує оповідання в «Літературній Україні». Окремі твори Валерія Нечипоренка перекладалися японською, англійською, польською, болгарською, білоруською, російською мовами. Він член Спілки журналістів і Спілки письменників України, лауреат Спілки письменників за найкраще оповідання 1996 року та видавничого дому «Альтернативи» за 1998 рік.